Інтерв’ю з Хаві: секрет від сина, філософія чотирьох "П" і мрія про АПЛ

— Тату, ти справді грав із Мессі? — питає шестирічний Дан, син Хаві Ернандеса.
— Так.
— А з Неймаром?
— Так.
— А з Пеле?
— Ні, ні, ні.
— А з Кріштіану?
— Ні, але я багато разів грав проти нього.
— Ти справді знаєш Мессі, тату? У тебе є його номер? А номер Кріштіану? А Ламін, ти його знаєш?

Хаві Ернандес, 45 років, прогулюється своєю "домашньою залою слави" — в одному з приміщень родинного будинку в центрі Барселони сотні футболок: тих, у яких грав сам, і тих, що обміняв у суперників. Він — один із небагатьох у світі, хто провів понад тисячу професійних матчів, з них 767 — у першій команді Барселони. Тож колекція вражає.

А ще — футболки зі 133 матчів за збірну Іспанії. І, звісно, трофеї. Командні, індивідуальні. У нього навіть є місце в символічній команді мрії France Football поруч із Роналду, Мессі, Марадоною, Мальдіні та бразильцем Роналдо. І так, він справді знав їх усіх. Якщо синові ще раз буде цікаво.

"Наші діти почали розуміти, що тато пов’язаний із футболом, — каже Хаві. "Ми особливо не говорили про це вдома, хотіли, щоб у них було звичайне дитинство. Але з'явилася FIFA, і вони впізнають гравців. А ще в школі діти казали: "Твій тато був тренером Барси!" А мій син відповідав: "Справді? Я не знав". Тож він прийшов додому й запитав. Я не міг брехати.

"Синові дуже подобаються Ламін Ямаль і Педрі. Він обожнює Барсу. Доньці — дев’ять, вона фанатіє від Левандовскі й Рафіньї. Ми — сім’я Барселони. Якщо грає команда — дивимось і чоловічі, і жіночі команди. Діти збирають наліпки з обома складами. Ми раді, що Барса зараз така сильна. Дехто думає, що я засмучений, бо мене там більше немає, але це не так. Я щасливий, що команда й Гансі Флік показують хороший футбол".

"У нас дуже перспективна команда, яка ще виросте, бо вона молода. Гансі приїжджав до мене, ми говорили дві години. У нас хороші стосунки. Він сказав: "Дякую. Завдяки тому, що ти тут залишив, мені приємно працювати. Гравці тренуються наполегливо — і частину менталітету перейняли саме від тебе".

"А ще є те, що говорять медіа й окремі представники клубного керівництва. У Барселоні це буває непросто. Якщо скажеш щось добре про нинішнього тренера, це можуть подати як камінь у город попереднього — тобто мій. Але ж так не має бути. У мене хороші стосунки з Гансі, я поважаю його і команду. Так само, як поважав Рональда Кумана, що працював до мене".

"Куман заслуговує на визнання: саме він довірився Гаві, Бальде та іншим молодим гравцям — і я потім мав змогу з ними працювати. Він також виграв Кубок Іспанії. Але якщо ви питаєте, чи я пишаюсь тим, що дав дебют Ламіну та Кубарсі, — звичайно, так. Ламін — геній. Він стане найкращим".

"Це мої спогади. Переважно хороші, — каже Хаві, охоче показуючи свої футбольні реліквії. — Я хочу, щоб мої діти, моя родина і друзі це бачили. Я мав неймовірну привілегію прожити таке життя. Ніколи не думав, що матиму таку кар’єру. Мета була — зіграти в Ла Лізі. Мрія — за Барсу. Але глибоко в душі я не вірив, що вийде все, що вийшло. Виграти чемпіонат світу зі збірною Іспанії? Це ж для Аргентини, Бразилії чи Німеччини — не для нас.

"Але найголовніше — я справді кайфував. Грав у фіналі чемпіонату світу без напруги, без нервів. До гри трохи хвилювався, а на полі був абсолютно спокійним. Я був на вершині футболу — нема на що скаржитися. Так само було у фіналах Ліги чемпіонів. Обидва рази проти Манчестер Юнайтед, особливо на Вемблі, я думав лише одне: "Дайте мені м’яч, дайте м’яч!". Це мої найкращі спогади. Не лише перемоги, а саме задоволення від гри. Це менталітет Йохана Кройфа. (На килимку біля входу до будинку написано фразу Кройфа: "Salid y disfrutad" — "Вийдіть і насолоджуйтеся").

"І ми справді насолоджувались. Два фінали проти Юнайтед — це, мабуть, наші найкращі матчі. І як команда, і індивідуально. Вемблі 2011 року — майже ідеальна гра. Але в перерві я був злий. Ми мали вести 3:0, а рахунок був лише 1:1. Я жбурнув пляшку з водою й закричав: "Що це таке?! Це ж нереально!". Зазвичай я не такий, але тоді мене переповнювало відчуття, що ми поводимось нерозумно.

"У другому таймі ми забили ще два і заслужено виграли. Пам’ятаю обличчя Вейна Руні за десять хвилин до кінця — він подивився на мене з поглядом "досить". Здається, вони відчували, що ми справді були кращими. А після гри на пресконференції сер Алекс Фергюсон сказав, що це найсильніша команда, проти якої він будь-коли грав. Це було неймовірно чути".

"У Римі 2009-го Юнайтед був шикарним у перші 20 хвилин. Ми дуже страждали. Було три моменти — Роналду, добивання, Піке, Пак Чі Сон. Якби вони забили першими, все могло б піти інакше. Але коли Самюель (Ето'о) відкрив рахунок, ми повністю взяли гру під контроль".

Ми проходимо повз його нагороди. Тричі Хаві входив до трійки найкращих гравців світу — в епоху, коли все визначали Мессі та Роналду. А ще — футболки з фіналів за Барселону і збірну Іспанії.

"Я зберігав свої футболки з фіналів, у яких грав, — каже Хаві. — А з інших матчів — мінявся. У мене понад 400 футболок. Наприкінці кар’єри, десь у 33 роки, я вирішив частіше мінятись. Якось мама подзвонила й каже: "У нас вдома понад 200 твоїх футболок". Я здивувався. Зібрав усе докупи. Ідею підгледів у Савіоли — в нього вдома ціла колекція".

"Раніше, ще до дзвінка мами, я просто йшов у роздягальню після гри. Іноді навмисно мінявся з друзями — Савіолою, коли він грав за Реал або Малагу, Фернандо Наварро із Севільї, Касільясом, Льоренте, Ечеберрією. Вони казали: "Гей, давай поміняємось". А в останні роки вже сам думав: "Хочу футболку Модрича" — і сам просив. Або в Тулалана з Малаги".

У кімнаті — ще й книжки, альбоми.

"Мій тато вдома в Террассі збирав усі газети, які писали про мене, ще з 15 років. А потім один професіонал із Памплони все це зібрав у фотоальбоми. Іноді, коли мені нудно, я відкриваю вирізки за якийсь рік і перечитую. Цікаво бачити, скільки було критики".

"У 2007 році, в останні роки Райкарда, мене страшенно критикували. Казали, що я не граю добре, що не відповідаю сучасному футболу, що я занадто повільний, що можу тільки пас назад віддати. А потім прийшов Гвардіола — і критика зникла. Стільки спогадів…"

Попри те, що Хаві пішов із Барси наприкінці минулого сезону після двох із половиною років роботи, футбол лишається в центрі його життя.

"Я досі обожнюю футбол. Це моя пристрасть. Я дивлюсь його цілодобово. Дружина жаліється: "Знову?!" А я відповідаю: "Та це ж Ліга Європи!" Ти бачила матч Манчестер Юнайтед — Ліон? Було 4:2 на користь Ліона. Я подумав: "О, ні… Це дуже ускладнить ситуацію для Аморіма!". А через 10 хвилин — божевілля!"

"Футбол — це божевілля. І зараз (розмова була перед першим матчем), думаю, що Юнайтед — фаворит, бо матч-відповідь на Олд Траффорд. Якби друга гра була в Більбао — було б дуже складно. Вони там як леви. У Більбао футбол — це як театр. Як в Англії. Є повага до суперника, до арбітра".

"Більбао — не таке місто, як решта Іспанії. Я вигравав там з Барсою, і місцеві фанати аплодували. Вони поважають суперника. Ернесто Вальверде в Атлетіку чудово працює з тактикою. 4-4-2. Пресинг з Сансетом і хибною "дев’яткою", двоє в центрі півзахисту — один іде у відбір, другий страхує".

"Мій стиль — це 4-3-3. Але ми можемо адаптуватись в атаці до 3-4-3. Можемо грати й 4-2-3-1 — усе залежить від того, які гравці є. Але я завжди використовую вінгерів, а не фулбеків в атаці. Бо коли підключаються фулбеки, суперник може нав’язати свою гру. Це лише моя думка. Впевнений, тренери, які грають із п’ятьма гравцями позадузаду, не погодяться" — усміхається Хаві".

"У мене є своя філософія — чотири "П": possession (володіння), position (позиція), press (пресинг), perception (сприйняття). Щоб вигравати, треба контролювати м’яч. Треба правильно розташовуватись. Якщо втрачаєш м’яч — пресингуй. І мусиш розуміти, що відбувається довкола. Це і є сприйняття гри. Але я додаю ще одну "П" — passion (пристрасть). Без пристрасті у футболі нема чого робити. Ось, наприклад, Касадо з Барселони — можливо, не найвидатніший гравець, але завдяки пристрасті він може грати за Барсу".

"Я дивлюсь багато футболу. Коли відпочиваєш (а я беру рік паузи), треба стежити за тим, що відбувається. Дивитись, що роблять твої колеги. Що робить Пеп? Як він змінив команду, яка не вигравала? Він побачив, що вона не готова пресингувати 90 хвилин — і адаптував гру. Сіті перестали так високо і постійно тиснути".

"Луїс Енріке чудово працює в ПСЖ. Він одержимий. Усі мають бігати заради команди. Матчі ПСЖ проти Астон Вілли були фантастичні. І Емері класно працює. Це найкращий період для іспанських тренерів. Іраола, Артета, Хабі Алонсо… Лопетегі був у Вест Гемі — важке місце, але він чудовий тренер. У футболі все змінюється дуже швидко. Бачив матч Реала проти Атлетіка — у Беллінгема було три моменти, але він не забив. Той самий гравець минулого сезону оформив би хет-трик. Але це не означає, що він поганий".

Які гравці подобаються Хаві?

"Педрі. Він не втрачає м’яч. Кожного разу приймає найкраще рішення. Завжди обирає правильний варіант. Френкі де Йонг — зараз у хорошій формі. Ще мені подобається Вітінья. Я завжди звертаю увагу на півзахисників. Бруну Фернандеш — гравець топ-рівня. Боєць, переможець за характером. У нього є і талант, і пристрасть. Він, Решфорд, Фред, Лісандро, Антоні — всі зіграли відмінно проти моєї Барси в 2023-му. У першому таймі матчу-відповіді на Олд Траффорд ми ще трохи контролювали гру. А от у другому — вони просто злетіли. Грали із пристрастю. Фернандеш —це пристрасть!

Які чемпіонати він дивиться?

"Найбільше — Ла Лігу, — каже Хаві. — Потім — англійську Прем’єр-лігу. Французьку — не так часто, хіба що ПСЖ або Марсель, особливо ПСЖ. В Італії стежу за Комо, бо там мої друзі — Сержі Роберто й Фабрегас. Ще маю знайомих у Саудівській Аравії й Катарі — дивлюсь їхні чемпіонати. Я взагалі багато дивлюсь. Обожнюю футбол. Ще іноді стежу за Панамою — там мій товариш. І за Індією — бо там багато іспанських тренерів".

Хаві — справжній футбольний фанат. Якось навіть запитав, чому стадіон Чарльтон Атлетік називається Долина.

"Коли Гвардіола був нашим тренером, ми грали з Оспіталетом у Кубку Іспанії, — згадує Хаві. — Це зазвичай команда третього чи четвертого дивізіону. Перед матчем Пеп сказав: "Хаві знає про цих гравців більше, ніж я". І я розповів. Почав із Давіда Пратса — хорошого нападника — і пройшовся по всій команді. У мене там були знайомі, але ще до того, як я одружився, я постійно дивився матчі нижчих ліг на TV3 у Каталонії.

"Навіть мої батьки зі мною дивилися, і брат теж. Це наша пристрасть — дивитися футбол. Приходжу в неділю до батьків, а вони вмикають Льєйду проти Террасси. Сестра не так часто дивилась, але вона була класною футболісткою. Ми грали разом у парку з моїми друзями. У неї була найкраща ліва нога, як у Мессі. Проблема в тому, що тоді не було справжніх жіночих команд. А зараз їх — хоч відбавляй".

Чи хоче він знову працювати у футболі?

"Звісно. Де саме — не знаю, — відповідає Хаві, який вільно говорить каталонською, іспанською та англійською (саме англійською й проходить інтерв’ю). — Я не поспішаю, але мені хочеться класного проєкту. Щоб дали чотири роки на створення команди. Я б із задоволенням попрацював у Прем’єр-лізі. Там є пристрасть. А в Іспанії занадто багато залежить від результату. Подивіться, як зараз критикують Анчелотті. Це ж несправедливо. Він виграв 30 трофеїв за 10 років — і все одно знаходяться ті, хто каже, що він нічого не вартий. Вальверде правильно сказав: "Якщо критикують Анчелотті — що тоді говорити про всіх інших?".

Тиск в Іспанії шалений. Особливо в Барсі й Реалі.

"Челсі Марескою — гарний проєкт. Артета в Арсеналі — вже шостий рік. Були важкі сезони, але клуб йому довірився — і він тепер показує клас. В Іспанії так не буває. А ще мене цікавить національна команда. Коли я мріяв стати тренером, я уявляв себе на чемпіонаті світу чи Європи.

І збірна Іспанії — варіант?

"Чому б і ні? У майбутньому. А може, й інша збірна. У мене нема якогось шаленого бажання негайно повернутись. Я спокійно дивлюсь футбол, проводжу час із родиною".

Що він думає про ігри в Англії?

"Я щасливий, що грав за Барселону й нічого не шкодую. Але було б цікаво спробувати себе ще в якомусь європейському чемпіонаті. В Англії або Італії. Прем’єр-ліга — це чистий футбол. Там поважають саму професію. Поважають тренерів, поважають гравців — якщо ти викладаєшся по максимуму. Я обожнював грати на Енфілді чи Олд Траффорд. Атмосфера! Оцей рик трибун, коли команда йде вперед… І на полі Селтіка я грав кілька разів — неймовірно.

З ким із колишніх партнерів він досі підтримує зв'язок?

"Та з багатьма. Ми товаришуємо й спілкуємось. Коку, Іньєста, Клюйверт, Фіґу, Касільяс, Рівалдо, Роналдіньйо… Я грав із такою кількістю класних людей!"

Що значить для нього це фото?

"Побачив його в Instagram і подумав: ось вона, справжня Барса, — каже Хаві. — Ми однаково дивимось на футбол. Саме тому ми стали тренерами — ми розуміємо гру. І відчуваємо, що можемо допомогти гравцям. Перше, що я кажу футболістам: "Я тут, аби допомогти вам". Бо колись мені теж допомагали.

"Але потрібен час. Навіть зараз Барселона ще в процесі перебудови. Я казав про це, коли був тренером, і мене критикували. Але Ламіну — 17. Кубарсі — 18. Педрі — 22, Гаві — 20, Бальде — 21. Якщо ти не виграєш нічого за сезон — одразу паніка".

"Я розумію, що у Манчестер Юнайтед складний сезон. Але я бачу, що робить Рубен Аморім. Це початок проєкту, але видно головне: гравці за нього б'ються. І це дуже важливо. Вони віддаються на полі. Або Сімеоне — комусь не подобається його стиль, але гравці завжди бігають і борються за нього. У нього є команда. А якщо в тебе є команда — в тебе є шанс".

Що відчуваєш, коли граєш проти таких тренерів?

"Вальверде — спокійний. Я теж. Але якщо щось несправедливо — гравець не виконав установку або суддя прийняв погане рішення — я злюсь. Буває, що в перерві можу щось розтрощити. Анчелотті? Спокійний. Але скаржиться! Джентльмен. Марселіно — спокійний. Іманоль — повага. Емері не зупиняється ні на секунду. Повний пристрасті, як і Луїс Енріке. Я дуже поважаю їх".

"Я пишаюсь, що, будучи тренером Барселони, грав проти найкращих. Проти Гвардіоли — лише в товариській грі. Після матчів ми зазвичай спілкувались — спокійно, але чесно. І всі тренери розповідають, як вони страждають. Багато хто страждає. Я готовий знову пройти через це. Але навряд чи мені буде важче, ніж у Барсі".

"Для мене це було надто емоційно. Бо я — ще й уболівальник. А Гансі — ні. Він не говорить іспанською, не виріс із Барсою в серці. Я сказав йому: "Не читай ЗМІ — з'їдеш з глузду. Просто зосередься на команді".

"Відчуваєш, як це впливає на тебе, адже ти і вся твоя родина звідси. Але якщо ми підемо працювати в інше місце, я сказав своїм помічникам: "Ми переможемо завдяки відданості й пристрасті".

У його голосі знову спалахує захоплення: матчі, деталі, історії, майбутнє… Він хоче знати ще більше — тому ми ставимо ще одне запитання. Наприклад, де грає Евертон?

"Я вже хотів сказати Елланд Роуд", але це ж Лідс, — сміється Хаві. — Я стежив за ними, бо там працював Б'єлса. І мій тренер з фізпідготовки Іван Торрес теж був там. Але зараз я майже не стежу за Чемпіоншипом — часу немає".

"Евертон, Евертон... (пауза). Евертон? — Хаві вперше задумується над футбольним питанням. Але лише на мить.

"Гудісон Парк!" — усміхається він.

Це перша частина великого інтерв’ю Хаві для The Athletic, записаного у квітні вдома в Барселоні. У другій частині, яка вийде наступного тижня, Хаві розповість Полу Баюсу про свій час на чолі каталонців, роботу з Мессі, розвиток молоді — зокрема Ламіна Ямала — і що насправді означає бути тренером цього клуба.