Як АПЛ знову закохалась у довгі вкидання з ауту

2 days ago 5

ARTICLE AD BOX

Справа Рорі Делапа живе.

Тактична еволюція у футболі за останні роки вражає, але навіть найпрогресивніший фанат усе одно відчуває радість, коли його команда просто закидає м’яч у м’ясорубку.

У багатьох аспектах футбол у Прем’єр-лізі став витонченішим і культурнішим, та спробуйте відповісти собі чесно: хіба хтось не згадує з теплотою знамениті далекі ауті Рорі Делапа зі Сток Сіті у кінці 2000-х?

Занепад подібної прямолінійної гри наприкінці минулого десятиліття збігся зі зменшенням відсотка довгих передач від воротарів — маються на увазі м’ячі, які пролітають щонайменше 32 метри. Команди почали робити ставку на контроль м’яча, розіграш від оборони та повторне заволодіння після втрати.

У найвищому англійському дивізіоні ця тенденція — менше довгих передач від голкіперів — зберігається вже кілька сезонів. Водночас у використанні далеких аутів відбулася справжня зміна курсу.

Починаючи з сезону-2021/22, клуби Прем’єр-ліги дедалі частіше закидають м’яч у штрафний майданчик з аутів, коли мають для цього шанс. В Лізі чемпіонів це навіть стало однією з головних атакувальних загроз Арсеналу в матчі-відповіді проти ПСЖ.

Якщо подивитися на кількість далеких атакувальних аутів — тобто тих, які виконуються у штрафний майданчик з останньої чверті поля — як на частку всіх вкидань у цій зоні, то з кожним роком вона зростає. Цього сезону вона досягла 17 відсотків.

На рішення команди впливає також склад гравців, їхня гра головою, здатність швидко перебудовуватись на оборону у випадку втрати м’яча. І найголовніше — потрібен футболіст, який з цієї зони здатен кинути м’яч аж до штрафного.

Від моменту виходу в еліту Брентфорд (у 2021/22) та Ноттінгем Форест (у 2022/23) стали головними адептами цього підходу: 54 і 40 відсотків їхніх аутів в останній чверті поля — це довгі вкидання.

Цього сезону Брентфорд 92 рази закидав м’яч безпосередньо у штрафний майданчик з аутів у фінальній третині. Це становить 63 відсотки від усіх їхніх аутів у цій зоні — найвищий показник у Прем’єр-лізі.

Якщо нанести аутову модель Брентфорда на поле, можна побачити ще більше цікавого. Якщо розділити вкидання на лівий і правий фланги, стає зрозуміло, що майже всі вони спрямовані на ближню штангу. Особливо помітно, як багато з них летить просто у воротарський, якщо подають із правої бровки — найчастіше це роблять Кевін Шаде або Ітан Піннок.

Слід зазначити, що ефективність далеких аутів визначається не лише першим дотиком до м’яча, а й тим хаосом, який виникає після таких вкидань.

Якщо розширити аналіз очікуваних голів (xG) Брентфорда до 10-секундного відрізка після ауту, стане видно, наскільки потужною є ця зброя. Їхній показник xG — 3.9 після атакувальних вкидань — найвищий у лізі. Це в рази більше, ніж у найближчого переслідувача, Крістал Пелас (1.1).

Для порівняння: у Ноттінгем Форест — друге місце за кількістю вкидань у штрафний (52), але це лише підкреслює, наскільки ефективнішими є дії Брентфорда в цій фазі гри. Форест має лише 0.7 xG у результаті таких аутів. Якщо рахувати кожну спроу окремо, команда Нуну Ешпіріту Санту отримує лише 0.01 xG за вкидання — це десятий результат у лізі.

Брентфорд же має 0.04 xG з одного далекого ауту — найкращий показник серед усіх команд Прем’єр-ліги. Різниця може здатися незначною, але коли все вирішують деталі, така ефективність має велике значення.

Як і при стандартах (кутових та штрафних), Брентфорд використовує певні схеми, щоб максимально підвищити ймовірність гола з ауту.

Зазвичай центральні захисники стають ближче до ближньої штанги, Крістіан Нергор займає позицію біля 11-метрової позначки, а Йоан Вісса, Браян Мбеумо та Міккель Дамсгорд вишиковуються за ним, щоб підхопити другий м’яч.

У прикладі нижче — матч проти Борнмута в березні, перемога 2:1 — Натан Коллінз, Крістоффер Айєр і Піннок розташовані ближче до ближньої штанги, а Нергор, Вісса, Дамсгорд і Мбеумо — навколо позначки пенальті, готові атакувати другий м’яч.

Коли Шаде вкидає довгий аут у напрямку ближньої штанги…

… Нергор робить кілька кроків уперед, щоб замкнути можливе скидання. Тим часом Вісса і Дамсгорд залишаються позаду данського хавбека й рухаються в різні зони, щоб Брентфорд контролював ширину воріт у разі боротьби за другий м’яч, який команда сподівається підхопити.

Гравець Борнмута Маркус Таверньє ледь торкається м’яча у боротьбі з Айєром і не змінює його траєкторію…

… що дозволяє Нергору, завдяки його ривку, опинитись у потрібному місці й забити переможний гол.
Варто звернути увагу й на позицію Вісси — його затримка в русі дозволяє розраховувати на можливе добивання.

У наступному прикладі — перемозі над Саутгемптоном (3:1) у серпні — центральні захисники Піннок і Коллінз спочатку розташовані біля дальньої штанги, а Вісса і Мбеумо — ближче до бровки, бо Матіас Єнсен розглядає варіант короткого вкидання.

Коли ж Єнсен вирішує вкинути далеко, Коллінз і Піннок зміщуються до ближньої штанги, а Вісса коригує свою позицію, щоб бути готовим до другого м’яча.

Єнсен запускає вкидання у зону ближньої штанги…

… і Вісса атакує зону, тоді як Коллінз веде повітряну боротьбу. Ірландець підсікає м’яч у бік дальньої стійки…

… і завдяки руху Вісси рахунок стає 3:0 на користь Брентфорда.

Нещодавно, в матчі проти Манчестер Юнайтед (4:3), вже Дамсгорд опинився на вдалій позиції у атаці другим темпом. Спершу він стоїть на краю штрафного, а партнери займають свої звичні місця.

Коли Майкл Кайоде запускає аут у бік ближньої штанги…

… Коббі Мейну спершу вибиває м’яч, але Кайоде вривається з флангу й підбирає його. Тим часом Дамсгорд ривком атакує простір біля ближньої штанги, щоб бути готовим зіграти по м’ячу…

… і його передача рикошетом від Люка Шоу влітає у ворота Манчестер Юнайтед.

Не дивно, що це — ключова частина гри, до якої наставник Брентфорда Томас Франк ставиться надзвичайно серйозно.

"Я великий прихильник гравців на краю штрафного. Ми повинні зберігати тиск — другі фази, другі м’ячі", — сказав Франк у ефірі Monday Night Football на Sky Sports у 2023 році.