Черноморец: 50 лет со дня наивысшего достижения в истории клуба

Рівно 50 років тому у футбольній Одесі було справжнє свято – "Чорноморець" вперше (і востаннє) у своїй історії завоював бронзові медалі чемпіонату СРСР. Холодним осіннім вечором 14 листопада 1974-го у приморському місті було особливе пожвавлення. Великий потік людської маси із гучними скандуваннями пройшов від Центрального стадіону ЧМП у парку Шевченка до центральних вулиць, викликаючи розчулення у мешканців Одеси, які спостерігали за цим із балконів та вікон квартир. Того вечора вболівальницькій радості не було меж. Багато хто із щасливих прихильників "Чорноморця" подався "обмивати" бронзу у кафе та ресторанах, які працювали допізна, інші відзначали цей успіх компанією на вулиці чи вдома.

Що й казати, досягнення одеської команди було значним - і не тільки для міста, а й для усієї України. Посісти третє місце у компанії шістнадцяти команд одного із найсильніших на той час національних чемпіонатів Європи – дійсно дорогого вартує.

Цей успіх багато в чому став можливим завдяки приходу до "Чорноморця" влітку 1973-го нового керманича – Ахмеда Алескерова. На той час "моряки" третій рік грали у Першій лізі, однак щоразу для повернення у клас найсильніших їм чогось не вистачало і у підсумку вони фінішували третіми. Прихід 37-річного Алескерова, який незважаючи на вік, на той час вже мав звання заслуженого тренера двох союзних республік, - рідного Азербайджану та Таджикистану, - став визначальним моментом у долі команди. Завдяки харизмі і авторитету молодого тренера "Чорноморцю" вдалося згуртуватися і значно поліпшити гру, що дозволило здійснити спурт із середини турнірної таблиці на чільне місце. Здобувши путівку до вищої ліги, одесити у сезоні-1974 здійснили те, чого від них мало хто чекав. Ще на початку своєї роботи в Одесі заручившись підтримкою впливових людей із Одеського облвиконкому, облпрофспілки та Чорноморського морського пароплавства, Ахмед Алескеров зумів знайти необхідні важелі вливу на підопічних у здійсненні поставленої мети – поборотись за високе місце. Важку турнірну дистанцію "Чорноморець" долав непросто: якщо на початку літа він знаходився на десятій позиції серед 16 учасників, то через два місяці, на самісінькому початку другого кола, зумів вклинитись у трійку призерів, яку до самого фінішу не залишав.

Право отримати бронзові нагороди "моряки" здобули ще за тур до завершення чемпіонату, коли приймали в Одесі московське "Динамо". "Чорноморець" у цьому матчі важливо було не програти, адже на п’яти наступало московське "Торпедо", що розташувалось на четвертій сходинці. Гра, яка проходила за важких погодних умов – у дуже густому тумані, завершилась "сухою" нічиєю. Вона викликала бурхливі емоції після фінального свистка – як на полі і тренерській лаві, так і на трибунах. На одній з них хтось із вболівальників зробив смолоскип із газети – і через кілька хвилин весь стадіон вже світився у вогнях такого ж походження. А далі і відбулася вже згадана хода до центру міста. Прихильники "Чорноморця" тієї щасливої післяматчевої ночі згадували події бронзового сезону і його героїв. Ніхто тоді і збагнути не міг, що цей успіх ані перевершити, ані повторити одеській команді не вдасться. Хоча за підсумками сезонів 1984 та 1991 років "Чорноморець" із Віктором Прокопенком був близьким до цього. Однак до бронзи не вистачило якоїсь дещиці.

Найвище досягнення "моряків" радянських часів забезпечили футболісти Олександр Дегтярьов, Олексій Нефьодов, Володимир Нечаєв, В'ячеслав Лещук, Віктор Зубков, Володимир Григор'єв, Євген Логвиненко, Володимир Макаров, Григорій Сапожніков, Володимир Устимчик, Віталій Фейдман, Віктор Прокопенко, Анатолій Дорошенко, Володимир Дзюба, Віктор Томашевський, Володимир Родіонов, Ігор Іваненко, Микола Куліченков, Володимир Бутенко, Леонід Барановський, Сергій Павленко і Сергій Давидов.

Фото - із архіва