Черговий розгром від Динамо, засланий Козак та VAR-дискусії у відкритому доступі. Підсумки 12-го туру УПЛ

Чисто номінально цей тур нічим не відрізнявся від інших. Навіть за результативністю: 20 голів у восьми матчах, абсолютно нормальні 2,5 голи в середньому за гру. Були гарні голи, були комбінації, були сейви... І все це зовсім не скасовує головне: цей тур об'єднав у собі все, через що український чемпіонат дивиться дедалі менше людей.

Різниця в класі між топами та “підвалом” зашкалює

Складно навіть охарактеризувати словами ту перевагу, з якою Динамо грало проти Інгульця. Василь Кобін навіщось наслідував приклад Сергія Шищенка, вирішив пограти з киянами в атакуючий футбол – і, як наслідок, Динамо могло накидати і десять, і п'ятнадцять.

Претензій до гравців Інгульця, насправді, немає і бути не може. Всi таки розуміють, що є гравці рівня Динамо та Шахтаря; є гравці на рівень нижче, які сидять у Динамо та Шахтарі на лавці; є гравці ще на рівень нижче, яких Динамо та Шахтар віддають в оренди – зараз зазвичай у Чорноморець та Зорю; і лише на два-три рівні нижче починаються гравці, яких може запросити Інгулець.

Як наслідок, Динамо навіть у прогулянковому темпі просто розривало аутсайдера. При цьому саме розслабленість давало Інгульцю шанси для голів – але представники села Петрового змогли реалізувати далеко не все. На прямих ногах, закинувши чотири м'яча ще до перерви, Динамо бере чергові три очки – і витрачає перед Ференцварошем явно небагато сил.

Ідеї останніх цікавих тренерів розбиваються об сувору реальність ліги

Ворскла вже тринадцята. Одне очко в п'яти турах – гіршої динаміки немає ні в кого. Не перемагає команда вже майже три місяці (!), відсутність інших завдань, окрім як не вилетіти, для неї “гарантовано” вже у листопадi – і, як бачимо, навіть призначення Юрія Максимова не призвело до миттєвого одужання.

Максимов – один із останніх тренерів УПЛ у нормальному значенні слова “тренер”. Не добрий друг для бразильців, як у Шахтарі, не завідувач господарством, як у Динамо та Руху, не ноунейм, який якимось невідомим чином зміг завоювати симпатію власника, як e Поліссі та ЛНЗ, не молодий хлопець, який готовий працювати за будь-які гроші, як в Інгульці та Вересі – а саме людина, яка керує плюс-мінус двадцятьма людьми та має план, як з їхньою допомогою вигравати матчі. Коли клуб йде на, умовно кажучи, 10-му місці, але хоче стати п'ятим – він кличе таких, як Максимов; просто клубів із такими завданнями в УПЛ стає дедалі менше.

Але, як бачимо, навіть коли Максимов приходить, це жодних успіхів не гарантує. Юрій Вільович робить ставку на атакуючий, динамічний футбол з високою лінією оборони – і це поки що приносить більше проблем, ніж успіхів. Колос відбився від усіх атак полтавського клубу, а у вирішальний момент упіймав Ворсклу на явному ляпі. Хрипчук при розіграші від своїх воріт так завозився з м'ячем, що Біловар та Салабай розіграли епізод до вірного.

Найцікавіше, що ці проблеми з центрбеками у Ворскли зовсім не змінюються від прізвища тренера. Коли у Полтаві працював Скрипник, він з іншою метою – контроль м'яча! – але так само ставив високу лінію оборони. Тоді підбивав Чеснаков, зараз Хрипчук, але суть не змінюється – із центром захисту у Ворскли тотальні проблеми. Раніше і Пердутi доводилося закривати пролом в обороні, але навіть без травм та дискваліфікацій у полтавців важко назвати добрих центральних захисників.

Напевно, з Максимова можна буде запитувати за результат у другій частині сезону після: а) зборів; б) поновлення команди, хоча б бюджетного пiдсилення. Але загалом, хочеться погодитися з Джеймі Каррагером, який казав, що у сучасному футболі центральний захисник – найскладніша позиція на полі (“Ми очікуємо, що центральний захисник зможе розпочинати атаки; ми очікуємо, що центральні захисники зможуть оборонятися на середній лінії, маючи простір позаду, коли треба діяти швидко; ми так багато вимагаємо від центральних захисників у цей момент гри”) і що він навряд чи зміг би адаптуватися до сучасних вимог.

Небагато цікавих ходів тонуть у каламутних суддівських рішеннях...

Очевидно, головний матч туру пройшов в Олександрії, де грали друга і четверта команда ліги. Полісся, яке пiдсилилося так, що просто зобов'язане хоча б за боротися за чемпіонство, приїхало в гості до Олександрії, яка так не посилювалася, але за чемпіонство бореться. Власне, навіть після програшу Полісся впевнено зберігає місце у топ-4, і навіть не проглядаються команди, які спроможні розбити цей квартет. Рух, як бачимо, зійшов з дистанції, Кривбас занадто часто втрачає очки, решта просто виглядає набагато слабшою.

Загалом це була гра двох топів, і, як майже завжди в таких “топових” іграх, у ньому не було гольових моментів. Кожна зі сторін зосередилася не на нейтралізації найсильніших сторін суперника, а не на тому, щоб щось створити самiй. В принципі, з цього і почався єдиний гол у матчі: Назаренко так спробував піти в дриблінг, що Кравченко у підкаті класно видер у нього м'яч. Далі, через Ковальця, м'яча отримав Безерра, який протяг його метрів 40 – і створив стовідсотковий момент для Смирного.

Щоправда, вже в останні секунди гри Полісся провело атаку, в ході якої Кампуш, напевно, зіграв рукою. Арбітр вирішив не призначати пенальті, Полісся з цього приводу вже обурилося у соцмережах, і навіть більше: УАФ виклала в паблік обговорення цього епізоду арбітрами.

Що хочеться сказати з приводу цього мозкового штурму. Для когось і після прослуховування пріоритетним фактором буде невелика відстань, з якої м'яч прилетів Кампушу в руку. Для когось – все-таки фактор переривання небезпечної передачі рукою. Але насамперед помітно одне: навіть арбітру на VAR, який взагалі-то зарплату за свою роботу отримує, було нецікаво сидіти та розбиратися в деталях. У голосі Романа Блавацького відчувається невдоволення, що на 95-й хвилині гри ще доводиться працювати.

Та й плюс до цього нам показали обговорення одного епізоду, але не показали обговорення інших. Судді могли вирішити не призначати пенальті до воріт Єрмакова, бо до цього Волинець після удару Шабанова накрив м'яч, можливо, за лінією воріт. А вже за сукупністю люблять судити взагалі всі українські судді.

При цьому не можна не відзначити хід Ротаня, який частково (поряд з тим, що Ковалець не готовий грати повні матчі) він сам визнав. Склад Олександрії проти Полісся на 10/11 збігався зі складом проти Інгульця – єдиним винятком був вихід Козака замість Ковальця. Минулого сезону Артем виступав саме за Полісся – і тренер дав йому (зазвичай, все ж таки, гравцю заміни) шанс саме тому, що Козак добре знав багатьох суперників.

Що сказати: номінально, звичайно, цей хід до перемоги привів, але надто швидко змінюється склад Полісся, щоб реально розраховувати на фактор “старих знайомих”. Шість гравців “старту” житомирців – Віалле, Пайшао, Леднєв, Гуцуляк, Бабенко та Сарапій – ще минулого сезону виступали за інші команди.

...А в деяких інших випадках судді просто заохочують свавілля

Оболонь, яка має три забиті голи в останніх 11 турах, виборола чергове очко найреальнішим для себе чином: зіграла 0:0. І це очко просто загрузло в мільйоні фолів, які, можна сказати, замінили футбол у грі з Вересом. Рівняни, безумовно, і самі не ангели – але факт у тому, що Ігор Пасхал діставав з кишені жовту, коли настав час тягтися вже за червоною.

Цитата туру

Заради справедливості це було не після гри з Олександрією, а просто на тижні, але цю цитату від Геннадія Буткевича треба навести.

“Ну, єврокубки, звісно, у даній ситуації – це покарання. Те, що терпітимуть Шахтар, Динамо – це дуже важко. Наші українські команди критикують, що погано грають у єврокубках. Та спробуй з'їздити туди й назад, а потім побігай ще з м'ячем – і тоді ти зрозумієш, що це таке ” .

Чесно кажучи, багато хто, навіть у мирний час, багато їздить “туди і назад”, виконуючи до і після цього свою роботу. Але це теж думка, яка заслуговує право на життя.

Асист туру

Гаразд, досить про сумне. У важкій, складній грі проти Руху Кривбас програв перший тайм, але здобув нічию завдяки феноменальному асисту. Соса видав такий пас, що Задерака міг першим торканням перекинути воротаря, другим – вразити порожні ворота, а за бажання міг просто забігати з м'ячем у ворота.

Сейви туру

Шахтар вкотре прогулявся лезом – цього разу з неоптимальним (орендовані в Шахтарі гравці не могли грати) складом Чорноморця. Будь-хто, звичайно, може не погоджуватися, але, на мій погляд, будь-яка осічка добиває шанси “гірників” на захист титулу. 8 і, тим більше, 9 очок від цього Динамо вже не відіграти.

Але це не скасовує факт, що проти одеситів клуб зіграв дуже цікаво, креативно і мав записувати до активу чергову розгромну перемогу. Перед грою проти Янг Бойз такий матч дає надію. Просто ледь не стала вирішальною дрібниця, яку значущою не вважали, мабуть, навіть в Одесі.

Цього літа Артур Рудько, так само, як і Данило Удод, Євген Янович, Роман Савченко, Михайло Хромей, Іван Петряк, Кирило Сігєєв та Лука Лацабідзе, переїхав із Шахтаря до Чорноморця. Єдина різниця в тому, що Артур приїхав не в оренду, а вільним агентом – і, як наслідок, міг зіграти проти “гірників”. І ось хто точно влаштував феєрію проти знайомих!

Кілька разів Рудько рятував у ситуаціях, коли м'ячу, здавалося б, нема куди подітися, окрім як у ворота. Шахтар забив переможний, лише коли двічі поспіль пробив з меж воротарської: Бондаренко добив м'яч після влучення в перекладину. Наче на контрасті, Різник пропустив далеко не обов'язковий матч, що перед грою з Янг Бойз викликає тривогу. І взагалі, Фесюну вже настав час дебютувати, а то тренер навіть у Кубку випустив Різника.

Гол туру

Карпати вже п'яті. Львів'яни 70 хвилин форсували Лівий Берег, але зрештою впоралися навіть із найяскравішим автобусом ліги. Допомогла комбінація Альварес – Очеретько – Устименко – Підлепенец, у завершальній частині якої гравець забив у порожні ворота.

Тренер: Карраско (ЛНЗ)