Сергій Сидорчук: Як футболіст не розглядаю повернення до Динамо — там є хороші молоді гравці на моїй позиції

Сергій Сидорчук — один із найсильніших українських футболістів свого покоління. З 2012 по 2023 роки він виступав за київське Динамо та був капітаном команди. У 2023 Сидорчук перейшов до бельгійського Вестерло, де виступає і сьогодні.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту Football.ua Сергій Сидорчук розповів про особливості місцевого чемпіонату, роботу із Мірчею Луческу у Динамо, можливість повернення до київського клубу та збірної України та багато іншого.

"У бельгійському чемпіонаті багато чого вирішують дрібні моменти"

— Сергію, два голи в чотирьох матчах плей-оф чемпіонату Бельгії: звідки прийшло натхнення?

— Не думаю, що це натхнення. Скоріше за все, це винагорода за тривалу роботу. Я пригадую, що коли я був у запорізькому Металурзі, команду тренував Роман Григорчук. І от він казав, що праця ніколи не проходить даром. Тому це просто винагорода за цю працю впродовж цього сезону.

— За Вестерло ви відіграли вже 45 матчів. Які головні висновки ви зробили для себе за бельгійський період кар’єри?

— Дуже цікава статистика, я навіть не знав, що зіграв вже 45 матчів. Насправді, багато нових речей відкрив і передивився своє минуле футбольне життя. Якщо ми говоримо суто про футбольні речі, то раніше я був дуже сконцентрований на м’ячі. Бо коли я грав у чемпіонаті України, то знав, що втративши м’яч, все одно отримаю його назад через 3-4 передачі. Не знаю, з чим це було пов’язано, але це факт. А в Бельгії дуже багато уваги приділяють, скажімо так, другому м’ячу. Для мене це було одкровення. 

Тут десь десять команд одного рівня, тут багато чого вирішують дрібні моменти. Так само, робота на стандартах теж багато чого вирішує. Для мене це щось нове і я наново намагаюся поліпшувати ці компоненти. Так само тут багато ситуацій, коли треба грати один в один. Цього було дуже мало у чемпіонаті України. Навскидку пригадую, що з нами так грав ФК Львів, коли там був Егіше Мелікян. Здається, так грав Чорноморець Григорчука і Рух намагається проповідувати таку гру. І от у Бельгії теж цьому приділяють багато уваги. 

Якщо тобі трошки за 30, то важко переналаштовуватися. Це цікаво, це такий експіріенс, який знадобиться у майбутньому. Після цього трохи інакше дивишся на футбол. Якщо порівнювати рівень футболістів, то я не можу сказати, що у внутрішньому чемпіонаті між українськими та бельгійськими чемпіонатами якась прірва. 

— А ментальні відмінності помітні?

— Так, особливо в молодих гравців вони відчутні. Тут в команді дуже всі зациклені на собі. Знаєте, коли команда переслідує якесь турнірне завдання, то всі в колективі консолідуються. А тут навпаки, гравці думають, як себе найкраще показати, бо для них це трамплін в якісь кращі клуби. Зверніть увагу, що з року в рік бельгійські команди майже на 60% оновлюють склади. Тут взагалі така історія, що в липні-серпні чемпіонат може починати одна команда, а до закриття трансферного вікна вона суттєво змінюється. 

Так само, велика текучка тренерів. І вони так само ходять з одного клубу в інший. Бо якщо бельгійські тренери себе зарекомендували з кращої сторони, то він йде в команду краще. Цікавий чемпіонат, але формат такий, дещо…

— Підкручений?

— Так, підкручений. Якщо брати плей-оф 1, плей-оф 2 та зону виживання, то плей-оф 2, напевно, найбільш нецікавий із них. У плей-оф-1 та зоні виживання є накал, там багато людей приходять на матчі. Для команд, фактично, все починається наново. Зараз три команди претендують на чемпіонство і все вирішуватиметься до останнього туру. Водночас, я розумію, що все це не можна переносити на українські реалії зараз. Бельгія – маленька країна. Ти можеш подивитися, як це робиться, але зараз це не на часі для України. 

— Ви використали слово експіріенс. А от наші гравці, які грали за кордоном, умовно, 10 років тому, кажуть, що зіштовхувалися із мовним бар’єром. Наскільки ви були готові до того, що доведеться весь час комунікувати англійською?

— Чесно кажучи, вона і зараз у мене не на топовому рівні. Якщо ми будемо  вами спілкуватися про футбол, то я зможу вам сказати, все що хочу. Якщо ми йдемо далі, у побутові або банківські справи, то це важче. Про життя можна так само вільно спілкуватися. У нас є американці та австралійці в команді, у них англійська мова трохи інша. Тут у бельгійців це простіше, ми з місцевими можемо спілкуватися.

Коли я їхав до Вестерло, то в плані мови я був як дельфін. Я все розумів, але сказати не міг нічого. Не те, щоб нічого, але соромився. Зараз у мене є курси англійської мови та й до того я півтора роки займався із вчителем онлайн. Два рази на тиждень у мене є мовні курси для того, щоб збільшувати лексикон.

Словом, із цим проблем немає, але життя поза футболом в Україні та Бельгії трохи відрізняється. 

— Найдорожчий гравець Вестерло – хорватський захисник Лука Вушкович. Його трансферна вартість – 12 мільйонів євро, попри те, що футболісту лише 18 років. Що це за гравець?

— Тут яка історія: у Бельгії дуже суворі закони. У місцевої ліги беттінговий спонсор. І от спонсор такий, що якщо тобі менше 18 років, то ти не можеш рекламувати цього спонсора. І от у нас всіх на шортах цей спонсор є, а у нього немає. 

Лука прийшов в оренду з Тоттенгема. Лондонський клуб його придбав два роки тому, коли йому було ще 16 років. А там теж такі правила, що хлопці, які не є громадянами Великої Британії, не мають права грати, поки їм не виповнилося 18 років. Його віддали спочатку в оренду до польського чемпіонату, а потім – до нас. Але я думаю, що це для Вушковича остання оренда, він повернеться до Тоттенгему і буде пробувати свої сили там.

— Що скажете по його характеристиках?

— Непоганий центральний захисник, дуже якісно працює із м’ячем. Але він має більшу схильність до атакувальних дій, аніж до захисних. Хороший хлопець, забив багато голів тут. Для нього це теж свого роду трамплін.

У Вушковича ще є рідний брат, теж дуже перспективний хлопець. Але у нього зараз проблеми із допінгом. Він був у німецькій команді і він, на жаль, отримав тривалу дискваліфікацію.

"У бельгійських школах вчать дітей приймати людей такими, які вони є"

— Ви працюєте під керівництвом відомого в минулому бельгійського футболіста, Тіммі Сімонса. На початку нульових, у 2002 та 2004 він грав проти Шахтаря у складі Брюгге в кваліфікації до Ліги чемпіонів. Ви згадували з ним ці матчі?

— Ні, якщо чесно, я навіть до цього питання не знав, що вони зустрічалися із Шахтарем. Зрозуміло, що тут, у Бельгії, Тіммі Сімонс – легенда. А саме про матчі із Шахтарем ми не спілкувалися. Він періодично говорить, що грав у Лізі чемпіонів, у німецькій Бундеслізі, але про Шахтар не згадував.

— Ви сказали, що у бельгійському чемпіонаті грає багато різноманітних легіонерів, а у мене він, як і французький, чомусь асоціюється із африканським континентом, звідки приїздять зазвичай атлетичні та швидкісні гравці. Чи доводиться вам виконувати більше бігової роботи, аніж було у чемпіонаті України?

— Знаєте, я періодично спілкуюся з хлопцями з Динамо. І от вони час від часу надсилають мені показники, скільки пробігають за матч чи якийсь звіт з фітнес-аналізу. А тут матч на матч не приходиться. Не можу сказати, що за обсягом бігової роботи є велика різниця із чемпіонатом України. А якщо дивитися на високошвидкісну роботу, то в Бельгії її більше. Як я вже казав, у Бельгії 10-12 команд приблизно одного рівня. І всі хочуть виграти. Тому, у другому таймі завжди є зони, куди треба бігти. 

 Цю роботу все більше відчуваєш після кожного матчу. Об’єми незмінні, а от відсоток високошвидкісної роботи все ж більший, аніж в Україні.

— Що цікавого можна подивитися у Вестерло? Де ви проводите вільний час із сім’єю?

— Я живу не у Вестерло, а у передмісті Брюсселя. Вестерло – маленьке містечко. Там є старе місто, церква, ратуша. Але особливих приміток немає. Якщо хочете побачити Бельгію, то одразу скажу, що для мене це не Брюссель. Я би рекомендував Фландрію: Брюгге, Гент. Ми часто із сім’єю, коли є вихідні або приїздять друзі, то намагаємося їхати в ці міста.

Ще гарне студентське містечко – Леувен. Його теж цікаво подивитися, особливо, коли це різдвяні канікули або ярмарки. 

 —  До речі, про дітей. Ясна річ, що переїзд до іншої країни – це певний стрес для будь-якої людини. Але існує думка, що дітям легше адаптуватися до нового простору навколо себе. Як було у вашому випадку?

— Слава Богу, діти добре адаптувалися. Школа дуже допомагає. Спочатку було важко. Вони навчалися у Варшаві, в інтернаціональній школі. Мої молодші діти ходили у pre-school. Перші три місяці у Польщі було важко. А коли переїхали сюди, то допомогла адаптація. Там у них в класі було 25 осіб, тут вони навчаються по 10-12 людей. Адаптація проходить легше, бо вчителі дуже допомагають. 

У них все не так, як було в часи, коли я навчався. Наприклад, вони їдуть на якусь ферму, дивляться, як там все влаштовано. Навчання математиці взагалі дуже цікаве, є різні активності. 

Ще був такий приклад: перед Різдвом діти ставили виставу. Сама школа невелика, лише до шостого класу. І у моєї старшої доньки в класі навчається хлопчик, у якого синдром, як у Стівена Хокінга. Зрозуміло, що у нього є спеціальний планшет, оскільки він не може говорити. Але хлопчик дуже розумний. І от мені подобається, що тут з самого дитинства навчають моїх дітей приймати людей такими, якими вони є. На цій виставі вся школа зібралася у коло і всі навколо цього хлопчика танцювали, він також брав участь у виставі. Я подивився на його маму, а у неї сльози на очах виступили. 

— Фантастика.

— Розумієте, тут школа допомагає жити дітям, попри різні виклики долі. І для нашої сім’ї це великий плюс, що діти бачать, що людина може бути різною на зовнішній вигляд, але вона так само людина. Мені дуже приємно, коли моїх дітей запрошують у гості до цього хлопчика і вони спілкуються. Моя молодша донька у цьому допомагає. Для нас це класна історія.

"Луческу зміг перетворити мої слабкі сторони на сильні"

— Востаннє Динамо вигравало Кубок України, коли ви були в команді і здається, навіть капітаном…

— Так, це було у Тернополі у 2021 році.

— Так, матч проти Зорі. Цьогоріч Динамо знову гратиме фінал Кубка, цього разу проти Шахтаря. Як ви оцінюєте шанси своєї колишньої команди на успіх?

— Перед такими матчами шанси завжди 50/50. Колись ми грали фінал Кубка України у Дніпрі, теж із Шахтарем. І я тоді казав хлопцям, що фінали не граються, фінали виграються. Немає різниці, який ти шлях пройшов до фіналу. В історії залишаються лише переможці. 

— У 2021 році командою керував Мірча Луческу.  Якщо згадати ваш із ним досвід, що вам дав Луческу, як тренер?

   — О, він дав мені дуже багато. Зараз, озираючись назад, я бачу, що він зміг приховати мої слабкі сторони і перетворити їх на сильні. Це найбільше, чим він мені допоміг. З Луческу я вкусив Лігу чемпіонів. Пригадую, що ми грали із Бенфікою у Лізі чемпіонів. Коли ти приїздиш з тренером із іменем, то до тебе одразу інше ставлення. 

Якщо пам’ятаєте, тоді із Бенфікою працював Жорже Жезуш. І от він великий акцент робив на тому, що Динамо тренує саме Луческу. Тоді за Бенфіку грав Рома Яремчук, ми спілкувалися після матчу. І от він казав, що в Бенфіці ретельно розбирали тренерські рішення Луческу.

Ставлення до цього тренера у Європі – це як автоматичне відношення до команди, із якою він працює. Із повагою, обережністю, пієтетом. 

— Серед спортивних журналістів є мем, пов’язаний із однією фразою Луческу. Під час одного з матчів Динамо він гучно крикнув: "Сергей, почему?!". Ймовірно, цей вигук було адресовано до вас. Що мав на увазі містер Луческу?

— Я не знаю, що точно він мав на увазі. Але варіантів два: перший – це фол. Другий – якщо я починав розвертатися спиною до чужих воріт. Луческу такого взагалі не дозволяв. Тому тут або одне, або інше.

 — Є побоювання, що зараз будь-який український клуб не готовий тягнути такий рівень, як у Лізі чемпіонів. Чи впорається із цим викликом Динамо, якщо виграє чемпіонат?

— Важко так сказати. Чому? Перш за все, змінився формат Ліги чемпіонів, стало більше матчів. Дійсно важко конкурувати з командами у Лізі чемпіонів, коли ти впираєшся у власний чемпіонат. Тут я розумію молодих хлопців, які грають за Динамо, яким не вистачає рівня у чемпіонаті. Водночас, пробувати грати у Лізі чемпіонів в будь-якому разі необхідно. Ставити якісь задачі на цей турнір теж потрібно. Це рост, розвиток для кожного гравця. 

— Ви чимало років пограли із Андрієм Ярмоленком як в Динамо, так і в національній збірній. Восени було явно видно, що його не вистачало Динамо. Він ключовий гравець Динамо станом на зараз?

— На цю тему вже багато говорилося. Він дійсно важливий гравець. Не лише на полі, а й взагалі. Є велика різниця, коли ти знаєш ціну медалям, чемпіонству, кубкам. І коли ти цього ще не маєш. Такі гравці, як Ярмоленко, Буяльський, Шапаренко знають ці відчуття. І вони повинні бути в команді, це як її ДНК. І от поки покоління за ними не збере свою кількість титулів, не набереться цього відчуття, мають залишатися такі гравці. Тільки так і будуються чемпіонські команди.     

— Нещодавно я бачив вашу цитату, з якої виходило, що ви не виключаєте завершення кар’єри у київському Динамо…

— Я так не казав. Це невірне інтерпретування. Я казав, що не кажу “прощавай” Динамо взагалі. Як футболіст я не хочу бути обузою для Динамо, я не робитиму цей крок. Якщо чесно, я й не дивлюся в сторону Динамо, як футболіст. Кажу чесно, як є. Там є молоді хлопці на моїй позиції, які розвиваються. Не бачу сенсу це ворушити. Ті гравці, які там зараз є, дійсно заслуговують грати у Динамо. І дай Бог, вони виростуть в ще кращих футболістів.

"На матчі Бельгія – Україна заспокійливих не пив"

— Коли збірна України грала проти Бельгії у плей-офф Ліги націй, скільки заспокійливого ви випили?

— Я не пив, бо був на стадіоні. У мене така думка закралася, що це не Бельгія виграла цей матч, а ми програли. Тому заспокійливих пігулок я не п’ю. 

— А з Сергієм Ребровим контакт є? Якщо запросить до збірної, то поїдете?

— Давайте я вам чесно скажу, як є. Мені не 20 років, я не живу ілюзіями. Збірна змінюється, ми ж розуміємо, що там так само є багато якісних футболістів в центрі поля. З ними є люфт для прогресу. Я не літаю десь у хмарах. Розумію одне: якщо я буду стабільним гравцем в основі свого клубу, якщо відповідатиму вимогам головного тренера національної збірної, то я буду у цій команді. 

 — Тарас Степаненко цієї зими перейшов до Еюпспора. Чи спілкувалися ви з ним? Це не ваша історія із Вестерло надихнула його спробувати себе у закордонному чемпіонаті?

— Чесно, ми не так часто переписуємося, як хотілося б. Обмінюємося привітаннями на Дні народження та Новий Рік. Взимку ось бачилися в Іспанії. Не знаю, що його надихнуло, але знаю Тараса. Це та людина, яка хоче бути в команді не для того, щоб просто бути, а щоб приносити користь. А робити це він може лише, коли він грає. Не в роздягальні, чи десь там, а на футбольному полі. Тому він відважився на цей крок.

— Ще один ваш давній друг по Запоріжжю Сергій Кривцов грав за Інтер Маямі, але вже тривалий час залишається без команди. Якщо Тіммі Сіммонс спитає вашої поради на позицію центрального захисника, ви порадите йому Кривцова?

— Якщо він запитає, звичайно, я дам тільки позитивні відгуки про Сергія. Не як його друг, а як футболіст. Бо він дійсно заслуговує, щоб продовжувати кар’єру. Зараз він без команди, але все залежатиме від того, що хоче сам Сергій і як він бачить свою подальшу кар’єру. Плюс, життєві моменти. Тут давати якісь поради буде зайвим. Але якщо мене запитають, я дам найліпші рекомендації.