Пушич: Це найкращий момент, аби попрощатись

Донецький Шахтар напередодні оголосив про звільнення головного тренера Маріно Пушича по завершенню сезону, у якому команда здобула кубок України, але фінішувала третьою в чемпіонаті.

Тепер уже колишній тренер "гірників" в своєму останньому інтерв’ю клубним ЗМІ прокоментував півторарічний період своєї роботи в Україні.

"Який неймовірний шлях ми подолали разом! І я не можу словами висловити, наскільки я вдячний за цей досвід — як людина і як тренер.

Ми пережили стільки моментів, моментів слави, страшних моментів, поганих моментів, усі аспекти гри, усі частини цієї подорожі, але я тут отримав насправді безцінний досвід як тренер і як людина. І, повторюся, я не можу висловити, наскільки я вдячний за це.

Можна сказати, що праця в таких умовах майже два роки, дуже інтенсивна праця з усіма співробітниками клубу, особливо з моїм штабом та гравцями, насправді показала мені, наскільки незламний дух у цього клубу. Те, що Шахтар робить у таких умовах, як він функціонує та виступає, є дійсно неймовірним. І я дуже цим пишаюсь.

Що ж, скажу відверто, коли я вперше сюди приїхав, я мав тільки одну амбіцію: забезпечити, щоб цей клуб, ця команда знаходились у кращих умовах, у кращій формі, аніж до мого приїзду. Це була моя велика амбіція. Здобуття трофеїв на цьому шляху, звісно, є надважливим, бо це щось особливе, і вони всі багато значать для мене, але не тільки для мене, а й для клубу та всіх, хто зробив внесок у цей успіх.

Але спостерігати за тим, як мої гравці зростають, насолоджуються футболом, бачити, як усі в клубі насолоджуються тим, як ми виступали, як ми поводились, як ми взаємодіяли за таких обставин, — це, мабуть, була найбільша радість для мене на цьому шляху. І я хочу сказати, що я дуже, дуже пишаюся цим.

Насамперед, це було б абсолютно неможливим без підтримки родини: це тепло, ця любов та підтримка насправді були тим, що мені було дуже необхідно і що я, безумовно, дуже цінував. Як я говорив, працювати в таких умовах дуже важко, але ми досягли успіху всі разом — як сім’я. І я дуже за це вдячний.

Кожен тренер намагається впливати через своє бачення футболу, коли приходить до нового клубу. Бачення футболу включає не тільки тактичну й технічну частину, що відбувається на полі, але й те, як ви взаємодієте, особливо за таких обставин.

Ми пережили стільки важких моментів через війну, підтримували одне одного, піклувалися одне про одного, це було також дуже важливо для мене. І я сподіваюсь, що я цим допоміг моїм гравцям та працівникам клубу. Здобуття трофеїв — це частина роботи, але це й те, що змушує вас пишатись, це, звісно, щось особливе. Я знаю, як складно вигравати нагороди, і коли нам це вдавалось із достатньо молодою командою та певними змінами у той період… Можу тільки сказати, що я дуже пишаюсь тим, чого ми досягли всі разом.

Як я казав, для мене це була найголовніша амбіція — залишити щось після себе. І це дуже важливо — багато перспектив та хороші основи, щоб будувати та рухатись уперед. Так, дивитись, як ці хлопці зростають і стають дедалі кращими — це те, чим я найбільше насолоджуюсь у своїй роботі, якщо бути чесним, навіть більше, аніж здобуттям трофеїв.

І, як я сказав їм щойно, я вважаю, що в цієї команди яскраве майбутнє, із великим потенціалом, із багатьма якостями та характерами. І насправді я тепер стаю великим уболівальником Шахтаря. Знаєте, тільки-но ти стаєш частиною цієї родини, цього клубу, за таких умов, ти будуєш не тільки професійні відносини, а щось набагато глибше.

Я абсолютно впевнений, що їх очікують успіхи в майбутньому, і я завжди буду великим шанувальником цього клубу.

Насправді, є дві причини, чому я пишаюсь своїми гравцями. По-перше, я знаю, через що ми пройшли всі разом, які труднощі ми мали впродовж цього періоду, ураховуючи війну, і як вони з цим справлялись. Вони ростуть, люди ростуть у важких умовах. Коли є складнощі, люди ростуть. І я бачив, як вони ростуть.

Знаєте, коли ти бачиш, як молоді гравці ростуть і розвиваються як особистості, — це найбільше задоволення, яке я можу отримати як тренер. Чим я також пишаюсь, і що було нашою основною діяльністю, — це футбол, їхнє ставлення до роботи, щоденні зусилля.

Я розповім вам одну історію. Напередодні ми мали останнє тренування перед заключною грою. Один із моїх асистентів сказав: "Це неймовірно! Навіть сьогодні, хоча ми думали, що якість буде трішки нижчою, буде менше інтенсивності та емоцій, але це було знову фантастичне тренування". І ці хлопці роблять його фантастичним завдяки їхній енергії, ставленню та, звісно, їхнім якостям. І через це я дуже ними пишаюсь.

Коли я приїхав сюди, у першу мить тренерства в Шахтарі — я одразу це відчув: дивовижна відданість, чудова підтримка, було неймовірно це відчувати. І це дало мені багато енергії, великий ентузіазм продовжувати рухатись за таких обставин і віддавати все, що маю, цьому проєкту. І я дуже вдячний цим людям.

Я маю сказати велике спасибі всім вам — людям, які дуже старанно працюють за лаштунками, які дарували мені позитивні емоції та завжди підтримували під час усіх цих подорожей та кілометрів, які ми разом подолали. Це був дивовижний шлях, і без підтримки працівників клубу було б неможливо провести два роки на такому рівні, з такою енергією. Я дуже вдячний вам усім за це.

Так, я сумуватиму за клубом, за Шахтарем і, звісно, сумуватиму за всіма людьми, бо саме люди утворюють клуб. І ці люди неймовірні. Саме тому цей клуб насправді вражає. Не лише через свою назву, а через людей, які працюють у клубі, людей за лаштунками — вони створюють цей клуб. І цей незламний дух, фантастична енергія, гордість, бажання йти далі і продовжувати боротись, продовжувати існувати, при цьому показувати результат — це, скажу, просто вау!

Я думаю, як я вже згадував у розмові з директорами та президентом, що це найкращий момент, аби попрощатись. Мушу сказати, дуже важко працювати в таких умовах майже два роки. Справді важко. Але це важко для всіх. І ми пройшли це разом.

Ми досягли успіху разом. І, можливо, це дійсно найкращий момент, аби попрощатися. Як сказав президент, і я дуже ціную ці слова: "Це не прощання назавжди, а до побачення". У футболі ти ніколи не знаєш напевно — усе можливо. Так, у мене два почуття.

Одна частина мене дуже сумує, що я залишаю цю родину, бо, ще раз повторюсь: у таких умовах це не просто професійний зв’язок, який ти маєш з іншими, а набагато глибший. Це відчувається в усьому. Водночас я дуже радий, що можу залишити щось після себе — не лише титули, але й нашу взаємодію, наш зв’язок одне з одним. Так, це наповнює мене гордістю.

Я хотів би сказати футболістам, перш за все: дякую за вашу відданість, дякую за вашу енергію, дякую за ваші якості. Дякую за те, що зростали та були відкритими до розвитку та навчання. І дякую за всі виступи, які ми провели разом. Усі мої гравці були фантастичними. І я дуже ними пишаюсь.

Так, я вже сказав дещо про це у своїй промові до гравців і персоналу. Ви знаєте, футбол без уболівальників — це не футбол. Цей клуб підтримує така велика кількість людей, така велика фан-база. Це неймовірно. У таких складних умовах, коли ми не можемо бути разом, коли не маємо справжнього дому, щоб приймати команди, коли заборонено приходити великій кількості людей, щоб підтримати свою команду.

Я відчув цю енергію і цю любов у фінальному матчі Кубка України, коли було трохи більше глядачів, аніж зазвичай. Я відчув цю енергію від уболівальників, якої нам справді бракувало в цих обставинах. Але коли я відчув це у фіналі, це дало мені таке приємне відчуття, і я був дуже радий бачити цих людей щасливими на трибунах. І я хотів би також сказати їм: дякую за все!

Дякую за всі чудові моменти, за те, що підтримували нас всюди у світі, усюди у Європі, були з нами там, де могли бути, і підтримували там, де могли підтримати. Це дуже багато означало для моєї команди і для мене. Дякую вам усім!", — заявив боснійський фахівець.

Донецький Шахтар завершив сезон на третьому місці із 62 очками.