Олімпійськi корені, (не) улюблена команда Муссоліні і такі різні скудетто: що потрібно знати про Лаціо

Важко навіть усвідомити, наскільки значущою в культурному, політичному, суспільному і бозна якому ще плані подією було відродження в 1896-му році Олімпійських ігор. Зокрема, цей турнір в Афінах мотивував кількох римлян заснувати спортивний клуб – і взяти біло-блакитні кольори на честь грецького прапора.

Спочатку футбол навіть не входив до списку захоплень перших “орлів”. Клуб, який заснували 1900-го, спеціалізувався на бігу; футбол з'явився за рік і тривалий час практикувався виключно на аматорському рівні; а згодом це розрослося до клубу, в якому зараз розвиваються 79 видів спорту та їх різновидів. Бейсбольний Лаціо виграв два чемпіонати Італії, регбійний – один, крикетний – теж два... Небагато, але й футбольна команда взяла не те, щоб багато скудетто.

Якщо говорити про неї докладніше, то на початку XX століття – як втім, і майже завжди – в Італії домінували клуби з півночі. Лаціо з гордістю повідомляє, що саме їхній гравець, Фульвіо Бернардіні став першим гравцем не з північної команди, який зіграв за збірну – але сталося це тільки в 1925 році. В цілому, на той момент “орли” давно стали найсильнішою командою міста, регіону (до речі, Лаціо – це саме назва регіону, в якому знаходиться столиця Італії) – і почали грати “по-серйозному”.

Лаціо та фашисти

Самовтілюване пророцтво — передбачення, яке здійснюється принаймні частково через віру або сподівання людини на те, що воно істинне (с).

Якби Віщий Олег не вірив у те, що він прийме смерть від свого коня, хіба став би він підходити до його тіла, що розклалося? Якби Волдеморт не прагнув вбити Гаррі Поттера – може, він і не став би його ворогом? Та навіть якщо без зайвої епічності: жоден сучасний банк не виживе, якщо всі його вкладники захочуть одночасно зняти свої гроші. І чутки про кризу в конкретному банку можуть спровокувати його банкрутство, навіть якщо від самого початку ніякої кризи не було...

Чутки про те, що за Лаціо вболiвав Беніто Муссоліні, набридли до неможливості. Що ж це за хвороба така, коли за часів повної та нероздільної влади людини: а) створюється прямий конкурент його “улюбленого” клубу; б) цьому конкуренту дають виграти чемпіонат; в) “улюбленому” клубу не дають виграти нічого? Рома зовсім скоро відзначить віковий ювілей тільки тому, що певного моменту фашисти захотіли замість натовпу периферійних римських команд створити одну сильну. Знову ж таки для того, щоб боротися з грандами з півночі Італії.

Рому формували команди з нижчих ліг – і такий трюк, “з миру по нитці”, справді дозволив римлянам виграти чемпіонство 1942-го. А вже за два роки Боб Пейслі, тоді й близько не легенда Ліверпуля, в'їхав до Риму на танку... Втім, я відволікся. Лаціо вже на момент приходу до влади фашистів грав у вищій лізі – як би вона не називалася.

Змагання під назвою “Серія А” з'явилося 1928-го, до цього італійські змагання ділилися на кілька зон, найкращі команди з яких потім грали турнір за чемпіонство. І якщо до фашистів “орли” двічі ставали віце-чемпіонами країни, то за них посідали і 13-те, і 14-те, і 15-те місце. Друге, втім, теж було, але тільки один раз – заслабко якось для 20 з лишком років виступів при "дуче".

Та й загалом. Муссоліні 1883 року народження. Визначатися з улюбленим футбольним клубом у 18 років – якось пізно, не знаходите? Не кажучи про те, що в перші свої роки Лаціо був аматорською командою, тоді як, наприклад, Дженоа в той час медалі хіба що кілограмами не вимірювала... Незважаючи на наявність одного з найбільших гравців часу — Сільвіо Піола, який досі утримує титул найкращого бомбардира Серії А в історії, більшу частину своїх 274 голів забив саме за Лаціо – жодного командного трофея “орли” при фашистах так і не виграли.

Проте. Зараз, у наші дні, вже неможливо не асоціювати Лаціо із фашистами. Неможливо, тому що самі фанати "орлів" роблять для цього все можливе! Як кажуть, з недавнього: у березні “орли” грали матч плей-оф ЛЧ з Баварією, і фанати прийшли в ту саму пивну, в якій Гітлер 104 роки тому представив програму НСДАП. Прийшли, щоб заспівати пісню на підтримку Муссоліні.

Around 100 Lazio fans at the Hofbräuhaus brewery in Munich ahead of their match against Bayern Munich tonight. It is the same venue where Hitler founded the National Socialist German Workers' Party in 1920. pic.twitter.com/PQYoQ9yTxE

Ультрас – взагалі давній біль римського клубу. Вони відзначилися такими речами, як: банер зі словами "Освенцим – ваша батьківщина, печі – ваші дома" на римському дербі; стікери з Анною Франк (знаменитою жертвою Голокосту) у футболці Роми на секторі романістів; “римський салют” у виконанні дресирувальника орла на стадіоні; і це не кажучи про просте скандування “дуче” і безліч фашистських образ, які виглядають дрібними витівками на тлі головного.

Це підхоплюють суперники: наприклад, один із гравців Селтіка після гола у ворота Лаціо зобразив позу, в якій висів Муссоліні після страти. Це підхоплюють і самі гравці: Паоло ді Каніо привітав фанів, усі розуміють, яким чином. Расизм, антисемітизм та інші “-зми” то міцнішають, то слабшають: наприклад, у 2001-му ультрас зірвали перехід у Лаціо Ліліана Тюрама, хоча, звичайно, навіть до цього моменту за команду грали темношкірі гравці на кшталт Арона Вінтера.

Заради справедливості, треба визнати, що клуб із цим бореться. Історiя з Франк мотивувала Лаціо щороку відправляти ультрас на екскурсії в Освенцим – показати, що вони підтримують. Того самого дресирувальника після “салюту” було звільнено (цікаво, тварина не постраждала від усього цього?), фанатів клуб теж карає. І все-таки, ця асоціація з лаціалі іноді дається взнаки. Три роки тому до молоді Лаціо було зараховано правнука Муссоліні – і хотілося б сказати, що він не відповідає за прадіда, але коли дізнаєшся, що його мати заснувала нову неофашистську партію, сумнівів у поглядах Романо стає менше.

Скудетто чи життя!

А так Лаціо – команда двох титулів, двох чемпіонств. Вони були дуже різними – навіть більш різними, ніж сам час, коли вони вигравалися.

Перше в Італії прозвали “скудетто банди з пістолетами”. Абсолютно безбашенні хлопці, люди, які навіть не думали про дотримання режиму і як головне хобі займатися стріляниною (добре хоч, не один по одному), у кращий день могли видати матч-феєрію, а за тиждень програти аутсайдеру. Одного з них ця відв'язність звела в могилу, причому рекордно швидко: Лучано Ре Чекконі, один із півзахисників клубу, вирішив “розіграти” власника ювелірного магазину, вбіг у нього зі словами “Це пограбування!” – і був, як логічно, застрелений. А зброї цього разу в нього й не було – просто Луїджі певного моменту стало нудно.

Не було жодного приводу писати Лаціо навіть у широкий пул претендентів на щось пристойне ще влітку 1972 року. Команда тільки повернулася із Серії Б, причому навіть там посіла друге місце – нижче за заштатну Тернану. Але клуб, по-перше, зміг дуже швидко пiдсилитися. Імена Ре Чекконі, форварда Ренцо Гарласкеллі та воротаря Феліче Пулічі назавжди увійшли до пантеону героїв клубу.

А по-друге... Пощастило команді зустріти свого героя, другого тата для кожного з гравців. Скільки разів ви чули та читали історії про видатних тренерів-диктаторів? Людей, при яких навіть суперзірки боялися дихати? Томмазо Маестреллі був не таким – та й не впорався б такий із “бандою з пістолетами”. Дуже добра людина, Маестреллі брав індивідуальним підходом: запрошував гравців до себе додому на вечерю, мотивував їх демонструвати кращу форму в житті, домагався, щоб люди цінували командний результат вище, ніж римську dolce vita.

Йому це вдалося. Вдалося досягти рівного сезону навіть від Джорджо Кінальї – форварда наскільки талановитого (до збірної його викликали навіть із Серії Б), настільки й норовливого. Він був значнішим за будь-якого тренера Лаціо до Маестреллі, не соромився конфліктувати з партнерами, навколо і проти нього створювалися клани... А ще він з 24 голами став найкращим бомбардиром Серії А в чемпіонському сезоні. В історію увійшло рішення Маестреллі у 25-му турі, коли його команда до перерви програвала на своєму полі Вероні 1:2. Тренер просто не пустив команду в роздягальню, змусив її усі 15 хвилин пробути на полі! Інакше б “орли” побилися :)

Попелюшка стала принцесою. Команда, з якої навіть після титулу на ЧС-1974 викликали лише трьох гравців (Кіналью, Ре Чекконі та захисника Вілсона), взяла скудетто.

А скінчилося все дуже сумно. Уже протягом наступного сезону у Маестреллі виявили рак печінки. Вже наступний сезон він не зміг відпрацювати повноцінно – і хоча знаходив у собі сили йти і повертатися, постійно керувати командою не міг, і його дітище навіть не боролося за захист скудетто. Всього через два роки після тріумфу клубу всього свого життя Маестреллі помер. Останнє, що він слухав перед непритомністю – радіотрансляція римського дербі...

Кіналья поїхав до США – він, до речі, назавжди залишиться найкращим бомбардиром NASL: ліги, в якій грали Пеле, Кройф і Беккенбауер. Поїхав, як ви розумієте, рано, всього в 29 років — не вистачало в нього мотивації, щоб наполегливо працювати сезон за сезоном. Ре Чекконі застрелили, а команда загалом у принципі була не того рівня, щоби постійно претендувати на титули. З того легендарного “старту” лише Кіналья зіграв понад десять матчів за збірну, а багато хто не був викликаний жодного разу.

Скудетто та гаманець

Друге чемпіонство Лаціо – це чемпіонство навіть не гранда, а "дрімтім". За той Лаціо і вболівали ті, хто любив команди мрії. Свен-Йоран Ерікссон, світ його праху, згадував: “Коли я прийшов у клуб, Лаціо нічого не вигравав близько 20 років. Але президент Краньотті виявив неймовірне ставлення до мене та команди. Якщо я просив гравця, він робив все, що в його силах, щоб отримати його.

Наприклад, ми купили Крістіана В'єрі з Атлетіко. Ми заплатили найбільшу суму в історії – на той час це було рекордом. Атлетіко хотів влаштувати обмін – вони хотіли Павла Недведа та Володимира Юговича. Я сказав Краньотті, що ми не можемо їх відпустити. Тоді він просто сказав: “Окей, ми просто заплатимо Атлетіко, скільки потрібно”. На ухвалення рішення у нього пішло лише десять хвилин. Приголомшливо”.

Цей трансфер обвалив продажу капучіно і латте в Римі: Краньотті зробив статки на Cirio, молочнiй компанії, і фанати Роми пов'язали подорожчання з тим, що за їх рахунок намагаються компенсувати супертрансфер. І Лаціо купив не тільки В'єрі. Знову говорить Ерікссон:

“На першій зустрічі з президентом Лаціо Серджо Краньотті я сказав: "Ми виграємо скудетто, якщо купите мені трьох гравців". Я назвав йому Манчіні, Михайловича та Верона. Я знав їх, бо тренував у Сампдорії. Він не послухав мене. У перший сезон ми купили лише Манчіні. Потім за рік Михайловича. І потім Верона. Тому насамперед після перемоги в Серії А я пішов до Краньотті і сказав йому жартома: "Пам'ятаєш, що я тобі казав? Ми могли б вже святкувати третє скудетто". "Свен, одного теж достатньо”.

А ще були Салас і Станкович, Бокшич і Недвед, Індзагі і Креспо, Сiмеоне і Перуцці, Мендьєта і Стам, Е. К'єза та Д. Баджо... Краньотті кидався грошима, наче п'яний гусар, а Ерікссон міг собі дозволити різати по живому.

“Коли я тільки прийшов, у команді було три ветерани. Вони взагалі не вірили, що ми можемо виграти Серію А. Говорили, що ми нічого не виграємо, бо Лаціо ніколи не виграє.

Одного з них звали П'єрлуїджі Казіраги – він вирушив до Челсі. Другим був Роберто Рамбауді . І останнім Беппе Синьйорі. Усі троє – герої для вболівальників. Я сказав Краньотті, що треба позбавлятися всіх трьох. Ми мали змінити психологію клубу, а не просто знайти технічно сильних гравців.

Після довгих розмов він прислухався до мене. Спочатку казав: "Свен, я не можу продати Беппе Синьйорі, вболівальники збожеволіють". І після продажу вони справді були в сказі – вони готові були вбити мене, якби отримали шанс”.

Наслідком цього солодкого, за всіма завітами Фелліні, життя були три Кубки Італії, Кубок володарів Кубків (Недвед забив останній гол в історії турніру), Суперкубок УЄФА – і скудетто-2000. Його “орли” завоювали у лютій, за кожне очко, боротьбі: такі вже часи були, топові склади були у всіх “семи сестер” (міланських і римських грандів, а також Ювентуса, Парми та Фіорентини). За цей титул у фанатів Ювентуса досі образа на суддів та федерацію: вирішальні очки вони втратили на полі в Перуджі, яке було залито зливою.

20+ голодних років після десяти жирних

Але ці часи скінчилися швидко. Cirio збанкрутував (до речі, по-справжньому: Краньотті живий і зараз, але живе в дуже скромних умовах), і старий президент був змушений продати клуб Клаудіо Лотіто. А всі часи при ньому – це часи тотальної економії кожного євроцента.

Навіть Чиро Іммобіле, який побив рекорд Піоли за голами саме за Лаціо, приїхав до Риму після послідовних провалів у Боруссії, Севільї та Торіно. Клуб щосили намагається знайти недооцінених гравців і підписує або ветеранів (Рейна, Лейва, Клозе, Педро), або недооцінених гравців. Іноді вони “вистрілюють”, як Феліпе Андерсон (та й Клозе грав чудово!), але загалом клуб, звісно, сильно втратив у амбіціях. 20 років тому Креспо, зараз Кастельянос – рівень аргентинських форвардів в даному випадку відображає рівень команди.

При цьому лише два роки тому Лаціо посів найвище друге місце. Але це було дивне віце-чемпіонство. У сезон, коли всі інші італійські клуби дійшли до найпізніших стадій у єврокубках (уже дуже дивно), Лаціо не вийшов із групи Ліги Європи і був найочевиднішим бенефіціаром зайнятості всіх суперників. Мауріціо Саррі, який номінально досяг з “орлами” найкращого результату в XXI столітті, не доопрацював до кінця навіть наступний сезон. Натомість на початку цього року взяли Ігора Тудора, але у травні попрощалися і з ним – зовсім не впоралася людина.

У підсумку свій шанс отримав Марко Бароні – непоганий у минулому футболіст (чемпіон Італії у складі Наполі), середній тренер. Величезна частина 24-річної кар'єри Бароні пройшла в нижчих лігах, ще 2022-го він вигравав з Лечче Серію Б, і запрошення на Олімпіко – це, звичайно, шанс всього життя. Тренер не догматичний: якщо з Фрозіноне переважно використовував схему 3-5-2, а з Лечче 4-3-3, то у Вероні, де він відпрацював минулий сезон, і у Лаціо використовує модель 4-2-3-1.

Лаціо дуже погано розпочав сезон в обороні. Бароні вже посадив у запас одну з головних зірок: Алессіо Романьйолі після чотирьох матчів, у яких “орлам” забили шість голів, з найкращих місць переглянув гру у Флоренції. Це, втім, зовсім не допомогло: Лаціо програло Фіорентіні 1:2, у Проведеля жодного сухого матчу в сезоні.

Романьолі конкурує з двома іспанцями: Патріком та Маріо Хілою, які приїхали з дублів Барселони та Реала відповідно. Щоправда, тут є принципова різниця: якщо Патрік вже один із головних ветеранів команди, то Хіла приїхав лише два роки тому, і більшу частину їх сидів у запасі. Втім, у будь-якому разі Лаціо поки що грає у “перестрілки”: і сам забиває, і супернику дає.

В атаці у “орлів” далеко не факт, що зіграє Кастельянос – у аргентинця травма, і нехай вона незначна, але він саме зараз набирає форму. А без нього вся увага на гранд-офіцера національного Ордену Лева. Такий титул Булає Діа отримав після перемоги на Кубку Африканських націй, яка була для Сенегалу першою в історії. Цікавий, втім, Діа не лише міжнародними успіхами.

Забити 16 м'ячів за сезон Серії А – дуже і дуже гідно (Кіналья, наприклад, досяг більшого тільки в чемпіонському сезоні), а Булає зробив це за Салернітану. Діа — справжній бомбардир, який може приносити голи з нічого, навіть коли гра в команди в цілому не йде зовсім. Він універсальний, вміє допомагати обороні — і, до речі, навіть якщо Бароні випустить його тільки на заміну, сенегалець може принести величезну користь: багато забиває він і в якості “джокера”. Лаціо орендував його цього літа, і при трьох виходах у “старті” Діа відзначився вже двома голами – причому Вероні та Мілану. Проти таких гравців фанати Лаціо не проти?

Інший помітний гравець Лаціо – Маттео Гендузі, який через трансфер до Лаціо не зіграв проти Шахтаря, але зараз може зіграти проти Динамо. Йому дуже не щастило із командами – і, можливо, й зараз не щастить. Давайте просто розглянемо сезони в останні п'ять років:

-2019/20: сезон трьох тренерів в Арсеналі, катастрофа імені пізнього Емері та Юнгберга;

-2020/21: сезон у Герті, де довелося працювати з такими легендами, як Бруно Лаббадія та Пал Дардаї;

-2021/22: сезон у Марселі під керівництвом Хорхе Сампаолі. Відразу статус найважливішого гравця другої команди ліги, яка ще й до півфіналу ЛК дійшла;

-2022/23: сезон типової для Марселя перестановки незрозуміло через що. Ігор Тудор, по-перше, опустив команду з другого місця на третє, а по-друге, пішов після цього;

-2023/24: як і Малiновський, Гендузі пішов з Марселя через розбіжності з Марселіно, якого вигнали за два місяці. Іронічно, що він незабаром возз'єднався з Тудором у Лаціо, але це вже нічого не дало.

Бароні – десятий тренер Гендузі за шість років (Тудор у Марселі та Тудор у Лаціо – це два різні Тудори). Забагато. Але, принаймні, поки що Гендузі – найважливіший гравець цього Лаціо. Бароні робить ставку на енерговитратний футбол, йому потрібен випалений центр поля, і Маттео для цього підходить на всі сто. Ось уже і до збірної він повернувся: допоміг французам обіграти Бельгію.

Загалом, ситуація Лаціо схожа на ситуацію Болоньї – і не лише в плані звинувачень у зв'язках із Муссоліні. Ця команда також змінила тренера влітку і теж шукає себе. Пройшло всього п'ять турів Серії А – і лише чотири гравці (!) вийшли у старті на всі п'ять. Це Гендузі, Проведель та півзахисники Закканьї та Ладзаррі, кожен з яких може присісти в запас хоч у найближчому турі. Яким би штампом це не було, незамінних у Бароні немає – крім, можливо, Гендузі.

Як і Динамо, Лаціо шукає себе – на цій стадії навіть на рівні стартового складу. Різниця тільки в тому, що Шовковський навіть головним тренером працює вже майже рік, а в принципі в Динамо знаходиться вже, приблизно, три вічності. Бароні ж у роздягальню Лаціо вперше увійшов три місяці тому – і цей фактор може бути значнішим, ніж умовна різниця у класі.