ARTICLE AD BOX
Голкіпер луганської Зорі підбив підсумки сезону в ексклюзивному інтерв’ю Football.ua.
Минулий сезон видався для луганської Зорі стабільним. Луганці здобули 12 перемог, двічі обігравши Карпати, Ворсклу, Лівий Берег, Чорноморець, Оболонь та по разу – Рух та Інгулець. У підсумку, команда Младена Бартуловича завершила чемпіонат на сьомому місці.
Крім цього, приємним відкриттям став молодий голкіпер луганської команди Олександр Сапутін. Він зіграв у 17 матчах чемпіонату та зарекомендував себе, як надійного воротаря. В ексклюзивному інтерв’ю Football.ua Олександр Сапутін підбив підсумки сезону, розповів про взаємини із партнерами по команді, роботу під орудою Младена Бартуловича, виховання у футбольних традиціях Дніпра та багато іншого.
"Воротар має бути вожаком"
— З 14-го туру ти став основним голкіпером Зорі у цьому сезоні, але в своїх чотирьох перших матчах пропускав по одному голу. Сильно переймався через це?
— Ні, з цим проблем не було. Для нас найголовнішим завжди були перемагати. І тоді ми здобували перемоги, а відтак і питань не було.
— Як загалом оціниш сезон для себе та команди?
— Слава Богу, у цьому сезоні я грав ту кількість часу, яку мені дали. Звісно, мені б хотілося зіграти повний сезон. Щодо команди, то ми дуже старалися, жили метою потрапити до єврокубків. На жаль, щось у нас не склалося. Тепер будемо з новими силами їхати на збори, готуватися до нового сезону і намагатися потрапити до єврокубків.
— Існує вислів, що воротар — це половина команди. Ти поділяєш цю думку?
— Як на мене, воротар має бути вожаком. Це ніби як і половина команди, але це й вожак, який може виручати, якому можна довіряти і який здатен повести команду за собою.
— До речі, у фіналі ЛЧ Ян Зоммер отримав п'ять голів. Багато хто сказав, що він би не виручив в усіх п'яти випадках. Хіба таке можливо взагалі?
— Я не пам’ятаю, хто був автором цієї цитати, але чув таку фразу: "Немає голів, які не можна було б передбачити". Десь можна вгадати дії нападника, десь прочитати якийсь момент. Але все одно, можна бодай спробувати якось зарадити.
— Ти впродовж цього сезону не пропускав більше трьох — так сталося лише в матчах із Колосом та Кривбасом. Як молодому голкіперу пережити такий фатальний збіг обставин, коли команда програє 0:3?
— Треба бути стресостійким. Мені це дається легше. Я після матчів аналізую свої помилки, розбираю їх з тренером та рухаюсь далі.
— У Зорі за місце в рамці ти конкуруєш із Дмитром Мацапурою та Микитою Турбаєвським. Хлопці не ображаються, що ти граєш частіше за них?
— Та ні, у нас дуже хороші відносини. Ми усі один одного підтримуємо і спілкуємося навіть поза полем. Я іноді звертаюсь до них за порадою, часом – вони до мене. Це класно, що у нас є така конкуренція за місце у воротах.
— У тебе інтернаціональний захист. Бразильці Джордан та Жуніньо, австрієць Ескінья, словенець Тронтель, боснієць Попара. Як ви розумієте один одного?
— Хороше питання… Це дуже цікавий досвід, бо так склалося, що в захисній ланці у мене лише один українець — Рома Вантух. Але ми звикли всі один до одного, швидко розуміємося на поле. У нас хороша підтримка, я можу їм пояснити, що я хочу від них бачити, так само і вони мені.
— Ви англійською спілкуєтеся?
— Найчастіше – так. Загалом, у нас хлопці розуміють нашу мову, для мене це добре, бо так легше спілкуватися.
"Микола Медін дав мені хорошу воротарську школу"
— Ти вихованець футбольного клубу Дніпро, за юнацькі команди якого грав з 2016 по 2020 роки. З ким з нині відомих гравців ти там виступав?
— Їх було багато ще з часів академії саме мого року народження. Можу назвати ім’я Артема Смолякова…
— Відомий хлопець на теренах Каліфорнії тепер.
— Так, є таке. Ще Богдан Хома, воротар з Кривбасу. Та й чимало хлопців грають у Першій та Другій лізі. Взагалі, мені в Дніпрі дуже пощастило із тренерами.
— А хто це був?
— Я вдячний абсолютно усім, хто зі мною працював. Не хотів би виокремлювати.
— А якщо все ж назвати якісь прізвища?
— Іван Андрійович Телько, зараз більше відомий, як спортивний директор Олександрії до недавнього часу. Він був тренером мого року. Багато для мене зробив і багато дав мені в футбольному плані. Ще тепло згадую співпрацю із Олександром Володимировичем Поклонським. А Микола Олександрович Медін дав мені хорошу воротарську школу. Але повторюся, я вдячний усім своїм тренерам за те, скільки вони в мене вклали своїх знань та вмінь.
— Як гадаєш, оригінальний Дніпро ще повернеться на футбольну мапу України?
— Якщо чесно, то це моя мрія, щоб професійна команда у такому місті існувала. Це клуб з великою історією. Такі гравці сильні завжди виступали за Дніпро… Нещодавно дивився у Циганика програму про Дніпро, аж ностальгія пробрала за тими часами.
"Розумів, що рано чи пізно Ротань дасть позитивний результат"
— У Зорі ти познайомився із єврокубками, зігравши проти Брейдабліка у Лізі конференцій. Той матч команда виграла із рахунком 4:0. Важко було зберегти ворота у недоторканості, особливо, якщо врахувати твій можливий мандраж від дебюту в єврокубках?
— Насправді, мандража не було. Я виходив на цю гру, як на звичайний матч. Я тоді не грав у єврокубках, і коли мені довірили цей шанс та дали можливість проявити себе на міжнародній арені, то я зробив все, щоб команда виграла.
— 13 червня 2023 року ти зіграв наразі свій єдиний матч за молодіжну збірну України. Тоді під орудою Руслана Ротаня ви перемогли Кувейт U-23. Чому, на твою думку, тебе не викликали до молодіжки?
— Зараз в Україні багато молодих та талановитих воротарів. Кожен отримав свій шанс та намагався себе проявити. Я старався і по сьогодні стараюся. Моя мета — потрапити туди і допомогти нашій збірній.
— Як тобі працювалося під орудою Ротаня в молодіжній збірній?
— Чудово. Я приїхав і одразу відчув рівень команди, футболістів та тренерського складу. Мені сподобалося, що вони розмовляють з футболістами, допомагають їм. Тренувальний процес побудований цікаво. Та й робота воротарів теж була насиченою, мені дуже сподобалося працювати з Віталієм Ревою.
— Руслан Ротань виграв срібло з Олександрією. Для тебе це стало сюрпризом?
— Я чомусь весь час розумів, що до цього йде. Що він вистрілить і покаже хороший результат. У нього є своя ідея, свій стиль гри і він цим багатьом імпонує.
"Петар Мічін організовує комунікацію між українцями та легіонерами"
— У 2010-х Зоря часто вигравала бронзові медалі. Команді по силах повернутися на п'єдестал у наступному сезоні? Що для цього потрібно?
— Так, команда посідала третє місце, а зараз трошки пішла чорна смуга. Але якщо триває чорна смуга, значить скоро обов’язково настане біла.
— Ясна річ, у Зорі ж клубні кольори чорний та білий :)
— Так-так. Тому ми всі працюємо на благо Зорі, щоб команда з таким ім’ям тримала свою марку та виступала у єврокубках.
— Младен Бартулович відносно нещодавно сам був футболістом. Він суворий тренер?
— У Младена є хороші якості, зокрема, максимальне розуміння футболістів. Він провів хорошу кар’єру, багато побачив. І тепер намагається нам передати свій досвід. Це той тренер, який спілкується з футболістами. Коли треба похвалити – він похвалить, а коли потрібна критика, то він стряхне команду.
— Зорю в якийсь період почали називати "Мужики". Зараз це зберігається чи ти вже менше це чуєш?
— 100% зберігається. Навіть подивитися наші матчі цього сезону: були моменти, коли ми програвали і на останніх хвилинах скільки очок забрали в інших команд? Гадаю, чимало. Тому “мужики” зберігаються і у нас є ще один вожак — Пилип Будківський, який нам не дає забувати про це.
— Пилип — носій ДНК мужиків.
— Так, однозначно.
— До речі, ти згадав про голи на останніх хвилинах, а мені чомусь пригадався гол Петара Мічіна у ворота Ворскли. Він взагалі чимало забивав за Зорю цього сезону. Що скажеш про цього хлопця?
— Це єдиний іноземець, який з нами спілкується на рівних. Ми його розуміємо, а він нас. Навіть намагається говорити українською мовою. А ще Петар — дуже хороший футболіст. Професіонал, який викладається на всі 100% як на тренуваннях, так і на іграх. А ще, у нього важлива соціальна роль у роздягальні: Петара усі поважають і він тримає комунікацію між іноземцями та українцями.
— Твій зріст 197 см. Зріст має значення для воротаря?
— Тут питання дискусійне. Мені здається, що має. Чому? Бо буває чимало моментів, коли зріст приходить на допомогу. Завдяки цьому мені вдається діставати свої м’ячі. Є, звісно, і свої проблеми. Але я бачу зараз тенденцію, що клуби довіряють воротарям високого зросту.
— А з іншого боку, напевно, важче складатися, якщо йде удар низом. Більше часу потрібно на цей маневр, правда?
— Є такий момент, але кожен голкіпер працює над тим, щоб робити це швидше, різкіше. Так би мовити, шукає альтернативні шляхи для того, аби врятувати свою команду.
— Хто найнеприємніший (у спортивному сенсі) нападник в УПЛ?
— Нехай це буде найкращий бомбардир УПЛ Владислав Ванат. Він забивав і мені, і багатьом іншим воротарям. Тому тут кандидатура безальтернативна.