Жабченко: Профессионалы сейчас не в моде. Если ты не в PASS, то ты не разбираешься в футболе

Відомий український тренер Ігор Жабчено, який зараз перебуває без клубу, відверто висловив свою думку про нинішній стан справ в українському футболі.

– Зараз ваша кар’єра на паузі чи як це назвати?
– Можна сказати, що так. Після "Ниви" з Бузової, коли нам всього за десять днів вдалося зібрати команду, яка йшла на рівних з "Карпатами", було трохи прикро. І колектив був гарний. Але в одну мить телефонує президент і, як у тому анекдоті, каже, що гроші закінчилися, "всім дякую, всі вільні". Розумію, що це пов’язано найперше з тим, що в країні війна. Та й взагалі поки війна про розвиток футболу, як на мене, можна забути. Виживаємо.

Та ще й пріоритети в сучасному українському футболі якісь дивні. Професіонали нині не в моді. Натомість є попит на людей, які вміють красиво розмовляти і зробити барвисту презентацію, у доступній формі розповісти, як команда буде грати, куди буде бігти, щоб вразити власників клубів. Раніше, щоб здобути тренерське ім’я, треба було починати з юнацьких команд, колективів другої ліги, діяльності асистента. Бо ж практика показує, що треба розмовляти з футболістами, а не фішками. Віртуально спрямувати футболістів у правильне русло складно.

Так, хороші спеціалісти в нашому футболі ще залишаються. Але в основному – ноунейми. Цей "PASS" – просто всюди. Якщо ти не в "PASS", то ти не розбираєшся у футболі. Вони розповідають, що для того, щоб збудувати команду, треба три роки часу. Але практика показує, що боєздатний колектив з футболістів, яких добре знаєш ти і які добре знають тебе, можна збувати за місяць чи навіть за десять днів. Втім, зараз це нікому не цікаво.

– Гадаєте, після закінчення війни щось зміниться?
– Навряд чи. Президенти в основній масі – дилетанти. Їм більше до вподоби не проста мова, а ефектні презентації. Керівникові одного з клубів УПЛ після почутого щелепа відпала ледь не в прямому розумінні. Він сказав: "Беремо!", не вагаючись. Насправді ж гроші витрачаються великі, а результату немає.

– Не боїтеся залишитися поза професією?
– Не боюся. Важлива підтримка близьких людей, а не те, що тебе хтось не оцінив. Хоча, звісно, хочеться попрацювати. Але вже не з нуля, а з хорошим клубом зі здоровими амбіціями, які підкріплені відповідним матеріальним ресурсом.

– Зараз маєте за що жити?
– На щастя, коли грав, заробив трохи нерухомості. За рахунок цього зараз разом з другою дружиною й живемо. Донька виїхала до Іспанії, там почувається добре.