Георгій Єрмаков: Якщо порівняти цей сезон Олександрії із книгою, то це був би фантастичний роман

За підсумками 29-го туру УПЛ Олександрія вперше в історії гарантувала собі срібні медалі чемпіонату України. Одним із творців цього успіху став 23-річний воротар Георгій Єрмаков.

Про цей сезон, своє майбутнє, тренування у Шахтарі під орудою Луїша Каштру та взаємини із Георгієм Судаковим Єрмаков розповів в ексклюзивному інтерв’ю Football.ua.

"Після ударів Мишньова на тренуваннях боятися нема чого"

— Якби перед початком чемпіонату сказали б, що виграєте срібло, ви б повірили?

— Цікаве питання. Іноді питають, чи не поспішив ти з якимось рішенням або ж чи не шкодуєш про щось… Ці питання десь доповнюють одне одного. Якщо ж відповісти саме на ваше питання, то перед стартом сезону, напевно, не повірили б. Але з кожною грою по ходу турнірної дистанції, у це вірилося все більше.

— Євгеній Гресь, аналітик тренерського штабу, у Facebook написав такі слова: "Півроку знайомства, півроку очищення, півроку становлення — і ми отримали такий неймовірний сезон". Чи згодні ви з такою періодизацією вашого шляху до успіху?

— Погоджуюсь із думкою, що кожній команді потрібен період становлення, це факт. Одразу миттєвого результату важко досягти. Так само було і в Олександрії.

— 29 матчів у поточному сезоні є у вашому активі. Який з них був найкращим?

— Особисто для мене – матч з Вересом у першому колі (1:1).

— Чому?

— Через кількість небезпечних моментів суперника, які вдалося ліквідувати. За цим показником мені ця гра сподобалася найбільше.

— Після останнього матчу Руслан Ротань давав флеш-інтерв’ю і ви з партнерами полили його шампанським. Багато вилили?

— Думаю, що дуже багато. Він був наскрізь мокрим, там була достатня кількість.

— Після цього він не змусив вас пробігти на одне коло більше на тренуванні?

— А ще не було тренування (розмова відбулася 20 травня ввечері — прим. Д.В.). Тому завтра і побачимо.

— Попереду у вас заключний матч чемпіонату із Чорноморцем. За цю команду грає Ярослав Ракіцький, відомий потужним ударом з дальньої дистанції. Вас як воротаря таке вміння суперника не напружує?

— Не напружує, бо у мене є чудовий партнер по команді, який мене гарно до цього підготує — це Дмитро Мишньов. У цієї людини дуже сильний удар з неймовірною траєкторією. Після його ударів боятися нема чого.

— На вашу думку, золоті медалі Олександрія втратила у Львові, в матчах з Рухом, Карпатами, а можливо, навіть й з Шахтарем? Чи це трапилося все ж в очних зустрічах з Динамо?

— Чесно, я не вважаю, що ми втратили золоті медалі саме у Львові. Це довга дистанція, яку ми намагалися йти від гри до гри, дивлячись на різні обставини, які виникали впродовж цього шляху. Але треба розуміти формат українського чемпіонату: при рівній кількості очок рахуються очні зустрічі. І очна зустріч із Динамо була вкрай важливою. І хоча ігор залишалося багато, щоб нівелювати ту поразку і взяти свої очки. Тут виокремити одну гру — це не дуже правильно. Зрозуміло, що поразка Карпатам сприймалася більш гостро та емоційно. Бо це був вже кінець дистанції і вирішальна фаза турніру. Але є й багато інших моментів в сезоні, де треба було тримати дисципліну. Це і є специфіка чемпіонату.

"Каштру долучав до тренувань з першою командою Шахтаря — це був фантастичний досвід"

— Перед початком сезону 2024/2025 ви підписали контракт із ізраїльським клубом Маккабі Хайфа і весь цей сезон відіграти за Олександрію на правах оренди. Що далі? Ви приєднаєтеся до Маккабі чи клуби ведуть перемовини і можливо, ви гратимете за Олександрію і в наступному сезоні?

— Ви все вірно пам’ятаєте, я підписав контракт із Маккабі минулого року. В Олександрії я граю на правах оренду. Але сказати зараз конкретну інформацію стосовно свого майбутнього я ще не можу. Та й сезон ще не завершився, тому до цього питання ми повернемося пізніше.

— Цікаво, що за Маккабі Хайфа зараз на правах оренди грає наш із вами співвітчизник Сашко Сирота. Ви підтримуєте зв’язок?

— Так, я знаю, що він там грає. У нас є спільні знайомі, але особисто ми не підтримували контакт. 

— Поринемо у минуле. Ви були воротарем у юнацькій команді Шахтаря. В який момент ви зрозуміли, що до першої команди вам не пробитися і треба крокувати іншим кар’єрним шляхом?

— Завжди ставив питання до себе та своєї гри. І після отриманої травми зрозумів, що настає етап, коли потрібно грати. І як тільки я отримав пропозицію від Олександрії, то одразу погодився. Найважливіше в період юнацького футболу – це грати. Потрібно грати, а не тренуватися. Бо тренуватися можна скільки завгодно, навіть із найкращими футболістами. Зрозуміло, що ти ростеш, але свій досвід та навички треба проявляти у грі. Це найважливіший момент, заради чого ти готуєшся та тренуєшся. Відтак, максимальний фокус спрямовується на те, щоб отримати максимальну ігрову практику.

— Коли ви були у Шахтарі, з 2019 по 2021 роки, першу команду якраз тренував Луїш Каштру. Чи перетнулися з ним ваші шляхи?

— Брав участь у тренувальному процесі. Нас долучали до першої команди. Це було за Луїша Каштру, а коли прийшов Де Дзербі, то мене вже не було в команді.

— І як вам тренувальний процес Луїша Каштру? Що цікавенького відзначили для себе?

— Тоді був неймовірний підбір футболістів у команді. Тайсон, Марлос, Тете, Соломон, Додо, Ісмаїлі, Майкон… Там просто сузір’я. Ти дивився на них лише по телевізору, а тут ти з ними тренуєшся і не хочеш, щоб тренування завершувалося. Ще тоді Андрій П’ятов грав, я мав поради від нього. Це неймовірні емоції, я радий, що мав такий професійний досвід.

"З Судаковим у нас різні смаки в літературі, але його порада сподобалася"

— Я трошки погуляв по вашому Інстаграму. І тільки сьогодні звернув увагу, що в закріплених постах є публікація про Олімпіаду у Парижі. Що сподобалося у цьому досвіді, а що ні?

— Сподобалося те, що це перший великий турнір за збірну. Історичний момент! Вперше Україна представлена у футболі на Олімпіаді. Перша перемога… Велика честь представляти свою країну. На жаль, не вдалося відчути повний масштаб Олімпіади, бо ми були не у Парижі, де проходили усі основні події ОІ-2024. Я знайомий з іншими спортсменами, які брали участь в Олімпіаді і вони кажуть, що це – космос.

Потрібно розуміти, що для інших спортсменів, не в командних видах спорту, Олімпіада — це кульмінація їхнього чотирирічного циклу підготовки. Вони живуть заради цього моменту. У них є тільки один шанс показати свій максимум. Для них це може бути змагання їхнього життя. І ось ця концентрація професіоналів з усього світу в одному місці — це те, що треба відчути як спортсмену, так і будь-якій людині. Цей масштаб змагань, організації, видовищності.

— Під одним з ваших постів Георгій Судаков написав коментар, який звучить так: "Кум, знайшов особистого водія?". Ви правда куми чи це якийсь прикол?

— Формально я не є хрещеним батьком доньки Георгія Судакова. Але у нас із Георгієм та його родиною справді дуже теплі та близькі стосунки. У сімейному колі мене часто називають кумом — як знак довіри та дружби. Тому, хоча юридично це не так, по-людськи — так, я справді відчуваю себе кумом і вдячний за такий зв’язок.

— Нещодавно ви підтримали акцію, яка називається «Спорт читає». Що читаєте зараз?

— Я читаю книгу, яка називається «Останній потяг до Лондона», Мег Вейт Клейтон. До речі, мені її порадив Жора Судаков. У нас із ним різні смаки в літературі. Він полюбляє більш художнього типу літературу. І час від часу ми радимо один одному книги, і от я послухав його пораду і вже завершую цю книгу.

— І як вам?

— Загалом, сподобалася, хоча я дуже рідко читаю в такому жанрі. Але у цьому випадку, якщо заглибитись у сенс цієї книги, то стає дуже цікаво. Там і людська психологія, і описуються певні моменти страждання людей, які жили у Європі під час Другої світової війни. Словом, це цікава книга.

— А у вас є десь у смартфоні нотатка із книгами, які ви читатимете надалі?

— Такого немає, у мене є ряд книг, які я просто залишу у своїй бібліотеці, бо з них почерпнув дуже багато. Є книги, до яких я хочу повернутися. Мені дуже подобається автобіографія Карло Анчелотті, вона сповнена сенсом з точки зору футбольного тренера та людини. Він детально розкриває свій підхід у роботі. І коли Анчелотті згадує футболістів, із якими він працював, то там є багато цікавого. Що наступне буду читати? Не знаю, спитаю у Жори. Він мені вже порадив одну книгу, але може ще щось порекомендує.

— Ось так ми і розкрили ще одне амплуа Георгія Судакова: літературний консультант.

— А він у своїх соцмережах багато висвітлює того, що він читає. Він викладає пости і там багато книг. Жора постійно щось читає, коли їде кудись у подорож. Тому це не новина для тих, хто давно та пильно слідкує за Судаковим у соціальних мережах.

— Останнє питання виникає з контексту попередніх. Якби поточний сезон Олександрії можна було порівняти із книгою, що б це було?

— Напевно, фантастичний роман. Бо в цій історії багато художнього в плані відносин людей, антураж міста, антураж людей, самого історичного досягнення для команди. Якщо ви бачили, я виклав фото і написав про неймовірні емоції та неймовірних людей. Це не лише про вболівальників, а й про всіх, хто жив у місті, працював на базі та стадіоні. Ось така атмосфера для мене особисто, як я це відчуваю.