"Pazza Inter": вони повернулись, щоб перемогти

З лави запасних на Сан-Сіро Лаутаро Мартінес і Федеріко Дімарко були безсилі.

Капітана Інтера та його партнера по команді — улюбленця вболівальників і справжнього "свого" хлопця — вже замінили в матчі проти Барселони. Перевага 2:0 у першому таймі швидко перетворилася на 2:2, а за три хвилини до кінця Рафінья завершив неймовірну "ремонтаду", завдавши сильного удару по мрії міланців про фінал Ліги чемпіонів.

"Я був знищений", — згадує Мартінес, сидячи у шльопанцях під сонцем на тренувальній базі Інтера в мальовничому Аппіано Джентіле. Аргентинський нападник мав пропустити матч через травму, але все ж вийшов на поле і навіть забив. "Коли лікарі зняли фіксуючу пов’язку, м’язи розслабилися, і біль був нестерпним. Але нерви й адреналін під час гри зробили свою справу — я не відчував болю".

Дімарко був приголомшений камбеком Барси. Так, гол у ворота Інтера визрівав, але на фоні чудового першого тайму у виконанні "нерадзуррі" це стало справжнім шоком. "Це було величезне розчарування, — зізнається він. — Ми цього не очікували".

Легенда клубу Марко Матерацці встав і пішов після третього гола. Інші фанати також потягнулися до виходів. "Ми страждали", — каже віцепрезидент клубу та колишній капітан, тріумфатор Ліги чемпіонів Хав’єр Дзанетті. Тим часом на лаві Барселони вибух емоцій: гравці на лаві запасних вибігли святкувати з Рафіньєю, який не просто забив переможний м’яч — він ніби поставив свій підпис під майбутнім Золотим м’ячем.

Цей удар був важким. "Особливо для мене, бо якщо передивитись момент, то саме я втратив м’яч", — з гіркотою згадує Ніколо Барелла. — "Це було емоційно дуже боляче".

У цей момент шквальний дощ накрив легендарні червоні балки Сан-Сіро. Але головний тренер Інтера Сімоне Індзагі не побіг ховатися й не просив плащ. Він просто сів навпочіпки біля поля, повністю промок у своєму костюмі — і намагався надихнути команду.

"Звісно, одразу після гола я був не в захваті. Але зважаючи на все, що ми зробили в обох матчах із Барсою, я знав: у нас ще є сили. І, на щастя, мої гравці думали так само. Вони вірили".

На 93-й хвилині центральний захисник Франческо Ачербі повернувся до партнера по обороні Маттео Дарміана й сказав: "Io vado". Я йду.

Куди саме? У цей момент голкіпер Янн Зоммер запустив довгий м’яч уперед, а Ачербі помчав у штрафний Барселони. Чи хтось розумів, що він задумав? Ні. "Я теж — ні", — усміхається Маркус Тюрам. — "Усі говорять про тактику, але футбол — це футбол. А іноді потрібна просто краплина магії".

Тюрам виграв підбір, Дензел Думфріс віддав пас з флангу, і Ачербі зрівняв рахунок, перевівши гру в овертайм. Це було завершення, гідне Джузеппе Меацца — нападника, на честь якого названо Сан-Сіро. Це був також чистий Інтер — клуб, заснований художниками та поетами, здатний як відрубати собі вухо (як сталося після втрати переваги 2:0 в обох матчах), так і створити шедевр Ліги чемпіонів.

"Проявився дух Інтера, — каже Дарміан. Той самий pazza Inter (pazza італійською — "божевільний"), у якому центральні захисники достатньо шалені, щоб імпровізувати як нападники. "Після цього почався інший матч", — зазначає Дзанетті.

Цей інший матч Інтер виграв в екстра-таймі, коли Мехді Таремі та Давіде Фраттезі, що вийшли на заміну, створили гол — 4:3 у матчі та 7:6 за сумою двох ігор. Це принесло міланцям путівку до фіналу Ліги чемпіонів.

"Чесно кажучи, я плакав", — зізнається Дімарко. "Було стільки емоцій усередині, що я не міг їх висловити".

Раптом повернувся біль у нозі Лаутаро. "Два дні не міг підняти ногу", — сміється він. Але зараз аргентинець вже повністю готовий до матчу в Мюнхені.

Полегшення охопило й Бареллу. "Завдяки Ачербі, Фраттезі та всій команді ми зробили щось історичне. Цей матч увійде в історію Ліги чемпіонів".

Перед матчем-відповіддю керівництво Інтера зустрілося на обіді з колегами з Барселони. Разом з президентом Джузеппе Мароттою і Дзанетті були члени ради директорів, які представляли американського власника клубу — інвестфонд Oaktree. Всі погодилися, що перша гра була не лише прекрасною для футболу, а й чудовою для іміджу обох клубів. Хоча більше — для Інтера, адже статус Барси й без того високий.

Цей статус з’явився відносно нещодавно, адже колись ролі були іншими. Багато років Інтер був успішнішим клубом. Вони виграли Кубок європейських чемпіонів у 1964 і 1965 роках, а також грали у фіналах 1967 і 1972. Барселона доходила до фіналу в 1961 і 1986, але перший трофей здобула лише в 1992. Коли Луїс Суарес і Роналдо вигравали Золотий м’яч за виступи в Барсі, каталонці не могли втримати їх — обидва переїхали до Інтера, який тоді був багатшим клубом, фінансованим нафтовим бізнесом родини Моратті на Сардинії.

Навіть у 2009 році Барса зробила не найкращий обмін, віддавши Самюеля Ето’о в Інтер за Златана Ібрагімовича. Того сезону Інтер під капітанством Дзанетті виграв Лігу чемпіонів і оформив історичний требл — вперше в історії італійського футболу. Але навіть тоді Барселона вже наздоганяла: Пеп Гвардіола, Ліонель Мессі та академія Ла Масія перетворили клуб на суперклуб і бренд світового рівня.

Часи змінювалися. Коли Масcімо Моратті продав Інтер у 2013 році, він порівняв це з тим, як у дочки забирають кредитну картку після занадто щедрого дитинства. Вона мала навчитися жити самостійно. Тобто клуб мав перейти від розкоші до самостійного функціонування як бізнес.

Інтер шість років не грав у Лізі чемпіонів і майже десятиліття не вигравав чемпіонат. Клуб залишався в тіні Ювентуса вдома і рідко з’являвся на європейській арені, втрачаючи позиції на тлі клубів з Англії, Іспанії, Німеччини та Франції.

У 2023-му саме Інтер став жертвою першого тріумфу Манчестер Сіті в Лізі чемпіонів. Але сьогодні команда знову на вершині. Маротта повернув Інтер до рівня, гідного його історії. Це вже четвертий фінал Ліги чемпіонів у кар’єрі Маротти. Більше лише у легендарного Адріано Галліані, який керував Міланом за епохи Берлусконі понад чверть століття. До того, як перейти в Інтер, Маротта був головним виконавчим директором Ювентуса, коли той грав у двох фіналах поспіль — у 2015 та 2017 роках. Збіг? Навряд чи.

У чому ж секрет Маротти? У вмінні створювати культуру перемог?

"Передусім, — каже він, — власники мають довіряти менеджменту. Якщо ця довіра є, далі потрібно мати дві якості: компетентність і трудову етику, а також корпоративну культуру. Відчуття приналежності до спільної справи. Це фундаментальні цінності. Трофеї виграють не гроші, а саме це".

Для Ді Марко фінал у Стамбулі не став крапкою. Навпаки.

"Я добре пам’ятаю, що сказав Гвардіола два роки тому. Він тоді порадив Індзагі не засмучуватись і пообіцяв, що той ще повернеться до фіналу Ліги чемпіонів. І ось — так і сталося".

Після того матчу Інтер повернувся з розчаруванням, але і з вірою в себе. Команда не виглядала гіршою за Манчестер Сіті — навпаки, годину вона грала краще і як мінімум заслуговувала на додатковий час.

На запитання, що Інтер виніс із того досвіду, Барелла, з лукавою усмішкою, відповів: "Ми зрозуміли, що просто добре грати — недостатньо. Треба ще й забивати. А якщо серйозно — це була велика пригода. Ми знову пройшли цей шлях цього сезону. Два фінали за три роки — це не випадковість".

На думку Маротти, саме в Стамбулі щось змінилося. Після того, як Інтер змусив Сіті викластися на повну, гравці зрозуміли, наскільки вони сильні. "Саме тоді почався процес усвідомлення власного рівня. І ця зрілість дозволила їм знову дійти до фіналу".

Інтер повернувся з Олімпійського стадіону Ататюрка з новою аурою. У сезоні-2023/24 команда домінувала в Серії А, вигравши своє 20-те скудетто з перевагою в 19 очок. Це була команда іншого класу — ще сильніша, ніж торік. Вона цілком могла знову дійти до фіналу Ліги чемпіонів.

Але травма Тюрама і нереалізовані моменти Марко Арнаутовича в першому матчі 1/8 фіналу не дозволили Інтеру добити Атлетіко. Іспанці скористалися помилкою Бенжамена Павара — відігралися після 0:1 у матчі й 0:2 за сумою двох ігор. Метрополітано перетворився на справжнього 12-го гравця завдяки емоційній роботі Дієго Сімеоне.

Цього сезону команда стала ще на рік старшою — і часто доводилося вигризати результат. Інтер до кінця квітня претендував на требл, але ризикує завершити сезон без трофеїв. Удруге за чотири роки при Індзагі доля чемпіонства вирішувалася в останньому турі — і знову не на їхню користь. Це було боляче.

Після завершального матчу Серії А проти Комо Індзагі дав гравцям час побути наодинці з думками. А вже в понеділок організував спільний обід неподалік бази, де команда намагалася підбадьорити себе після втраченого скудетто.

"Кожен, хто працює у спорті, знайомий із цим відчуттям, — каже Маротта. — Треба приймати і радість, і гіркоту. Як казав Нельсон Мандела: "Я ніколи не програю. Я або виграю, або вчуся". Ми маємо зробити висновки, вдосконалитися й бути краще підготовленими до наступного виклику".

Фінал у цю суботу — останній шанс для деяких ветеранів виграти Лігу чемпіонів: для Зоммера, Ачербі, де Врея, Дарміана, Мхітаряна і, можливо, навіть Чалханоглу.

Коли Інтер востаннє вигравав Лігу чемпіонів — 15 років тому, — капітану Хав’єру Дзанетті було 36. Це був його п’ятнадцятий сезон у клубі, і були моменти, коли здавалося, що великого тріумфу так і не буде. Але врешті-решт він дочекався свого.

"Пупі" — як лагідно називають Дзанетті — як ніхто розуміє, що означатиме перемога в цій Лізі чемпіонів.

"Це означатиме написати одну з найважливіших сторінок в історії клубу, — каже він. — Ця команда має таку можливість, і я щиро сподіваюся, що Лаутаро, мій співвітчизник, матиме честь підняти трофей як капітан".

The Athletic